Розділ «Початок нової ери»

Наступний тиждень, як і передбачав Сергій, видався пекельним. Кріста зі своєю бригадою їздила за адресами, відловлюючи малих діпрів, котрих не «дістав» вірус, і доправляючи їх до таборів, у які нашвидкуруч переобладнали школи. Доводилося часто викликати «труповозів», бо бригада Крісти регулярно наштовхувалися на мерців.

Увечері другого дня її група летіла у сектор Б на північ. На сьогодні залишалося не перевіреними лишень два будинки. На щастя, їхній бригаді вдавалося дотримуватися графіка.

Сашко, водій і голова групи, запропонував перекусити. Однак Кріста запротестувала: «Спочатку слід виконати поставлене завдання до кінця, а потім можна й вечеряти». Денисові, ще одному учасникові тріо, теж кортіло якнайшвидше завершити справу на сьогодні. Сашко лише похмуро хитнув головою на знак згоди з товаришами, швартуючи мобілет до модуля двадцятого рівня. Дівчина з досвіду знала, що на інспекцію їм доведеться згаяти близько години, ще одна піде на останній будинок, трохи часу займе дорога, тож за три години вона повернеться додому. А там душ, вечеря. І спати, спати, спати.

Група швидко оглянула кілька модулів, двічі викликаючи диспетчера, щоб замовити «труповоз». Сашко роздратовано завважив: «Вони ж тут вже «чистили», але знову і знову трапляються мертвяки. Треба на вранішній нараді порушити питання, чия ж то бригада так погано бруд прибирає».

Вони й справді майже у кожному модулі знаходили тіла діпрів, але, як не дивно, у квартирах не виявили жодної дитини. Раптом Денис, завжди скупий на слова, заговорив, указуючи кудись униз:

— Гляньте, там щось не так! Один з наших мобілетів стоїть там вже давненько. Ми вже оглянули чотири рівні, а вони стирчать все ще на одному.

— То їхні проблеми, — невдоволено відгукнулася змучена дівчина.

— Треба підстрахувати, викликай диспетчера! — не погодився занепокоєний Сашко.

— «Сорок сьома» викликає диспетчера! — Кріста миттю підкорилася наказові командира.

— Диспетчер на зв'язку!

— Хто працює зараз у секторі Б, вулиця Патона, будинок 23, на рівнях від нульового?

— Зачекайте хвилинку, будь ласка.

Пауза протяглася значно довше, нарешті диспетчер відгукнулася:

— «Сорок сьома»! На ваш запит повідомляю: на рівнях від нульового працює сімдесят перша бригада. Виникла нештатна ситуація? Доповідайте!

У розмову Крісти з диспетчером втрутився Сашко:

— Перевірте зв'язок із сімдесят першою бригадою. Ми бачимо їхній мобілет, він надто довго пришвартований до одного місця. Можливо, їм потрібна допомога.

— Виконуйте власне завдання, а я перевірю, чого вони застрягли. Я вийду на зв'язок з вами за кілька хвилини. Дякую за пильність.

Хлопці після команди диспетчера рушили до наступного модуля.

Крісту врятувало лише те, що вона трохи затрималася, припасовуючи зручніше навушник-комунікатор, який зсунувся. Обидва її товариша зникли у дверях квартири. Дівчина невдовзі ступила слідом та несподівано відчула солодкаво-гидотний запах горілого. Кріста ще за інерцією зробила кілька кроків і побачила Дениса на підлозі.

Швидкість, із якою вона зреагувала, глянувши на обсмалене тіло мертвого хлопця, здивувала її саму. Кріста кинулася донизу й вбік. Розпечена блискавка шмаганула у плече, затріщало палене волосся, котре також зачепило вогняним лезом. Падаючи, вона встигла зауважити і нападника з ВП-вогнепаралізатором, і другий труп — Сашка, і надію на порятунок — диван. Кріста прокотилася зо два метри, ховаючись за ненадійним, але хоч якимось, прихистком.