Розділ «Початок нової ери»

Тато після зупинки справді зосередився на керуванні, а Кріста продумувала в деталях план дій. Вона жалібно попрохає їх усіх вийти з кімнати, аби залишитися наодинці з тілом. Ну, нібито для прощання з ним. Це спрацює... Цікаво, чи встановлені там камери спостереження? Їх понатикували всюди, де треба і не треба. Доведеться непомітно оглянути приміщення. Потім треба розрізати браслети ножицями, котрі прихопила зі собою, і забрати пульти. Звісно, діпри відразу не здогадаються, що то за пристрої, але ж їх уже бачили лікарі, полісмени... Зараз ніч, тож до ранку лінькуваті тупаки і не помітять, що кудись заподілися два предмети з руки вбитого. А потім їм буде вже не до трупа, з якогось щось там зникло.

На щастя, лише одна-єдина камера чорним «оком» виглядала відвідувачів біля входу в морг. У самій трупарні Кріста не побачила жодної. Все відбулось точнісінько так, як вона запланувала, хіба що міцні лускаті браслети було значно важче розрізати, ніж їй здавалося.

Виходячи з моргу, Кріста подумала, що варто повідомити батьків Сергія. Вона потай злосливо всміхнулася: «їх теж треба інфікувати». Глянула на годинник. Ще є вдосталь часу. Удавано плаксивим голосом дівчина сказала татові:

—- Їдьмо до батьків Сергія.

— Звісно, доню... Господи, я й не подумав.

«Думати ще треба вміти», — ледь чутно прошепотіла дівчина, відчиняючи дверцята мобілета.

Кріста з огидою приглядалася до реакції батьків Сергія. Так легко передбачити все наперед. Крики, сльози. Неконтрольований вибух емоцій. Усе дурне, зайве, нікому не потрібне. Надивившись на бридку сцену, котру влаштувала матуся Сергія, дівчина з полегшенням покинула дім цих віслюків. Вони так тужать за своїм синочком, а самим залишилося жити всього добу!

Вдома Кріста замкнулася у туалеті, проковтнула рятівну таблетку. Вичовгала із санвузла. Зі стражденним виразом на обличчі повідомила похмурих, із сумними, запалими очима батьків, що йде до своєї кімнати. Сказала їм, що випила снодійне і сподівається заснути, бодай трохи забутися. Обоє лише згідно захитали головами, мовляв, відпочинь, бідолашна дитинко.

Її тренований мозок відразу послухався команди «Спати!» Прокинулася Кріста також легко. Вона мимохідь відзначила, що добре почувається і не помічає ані найменших ознак недуги. Геничка нетерпляче зіскочила з ліжка, бо закортіло подивитися на батьків.

Мама ледве сновигала кухнею. Вигляд у неї був геть паскудний, але мама силувано всміхнулася любій донечці, котру спіткало вночі таке горе...

— Ти поспала, Крісто? Зараз поснідаємо.

— А де тато? — поцікавилася в свою чергу дівчина, не забуваючи тримати на обличчі печальну маску і відзначаючи всі хворобливі зміни у зовнішності матері.

— Він щось недобре почувається...

— На роботу не йде? — вдала легке здивування Кріста.

— Ні, каже, що візьме лікарняний...

— Що болить? Серце?

— Ні, доню... Висока температура, мабуть, вірус якийсь підчепив.

Дівчина почалапала до туалету, тріумфуючи подумки: «Вірус підчепив? Аякже! Обоє готові! До вечора їх не буде. В першу чергу дзвоню до бригади, що утилізуватиме тіла. Далі — бігом за роботу». Зсередини Крісту розпирало від радісного збудження, та вона легко впоралася з ним, демонструючи сумний вигляд, призначений для обдурювання матері.

Батько помер першим, мати — значно пізніше за нього. Вона спочатку вимагала викликати «швидку», потім металась у гарячці, стогнала, марила, просила пити. Дівчина вже готувалася застосувати другий пульт, але він усе ж не знадобився. Мама нарешті завмерла.

Кріста весь день слідкувала за собою, міряла температуру, прислухалася до організму, чи бува хоч щось не заболить. Хоч вона з'їла другу пігулку, котра знешкодила вірус, та ірраціональні сумніви таки шкрябали. Залагодивши справу з трупами батьків, вона помчала виконувати своє завдання.