Розділ «Старі»

Христя тим часом пурхнула до хати, щоб не заважати нам.

— Гарна машина! Ого-о-о, і голосові команди сприймає на ручному та автоматичному керуванні, — я побачив нову цяцьку, нещодавно запущену у виробництво.

— Так, дуже зручна річ.

— Юрку, веди гостя до нас, — солодким голосочком промовила Анжела, вигулькнувши з квартири, — не ввічливо тримати його на порозі.

— Звісно, ходімо... Вибач, Сергію! Я й справді чогось...е-е-е...

— Пусте, я охоче покажу вам «Falcon-а» пізніше.

На диво, легко балакається з цим хлопцем. І в машинах тямить, і не чутно в ньому зарозумілості геника. У моєї Христуні є смак.

Вечір промайнув на одному подиху. Сергій виявився розумником, яких мало. Ми трохи хильнули. Я вже й захвилювався, бо хлопцю ще ж вертати додому, проте Сергій мене заспокоїв.

Виявляється, у його машині вмонтований новий пристрій — це система «інтелпілот», котрої ще нема у продажу, десь за чотири місяці лишень надійде і коштуватиме, певно, як половина «Falcon-а». Сергіїв батько зміг «пробити». «Thread-1000» називається. Сергій пояснив, що оця «нитка» заведе його додому не згірш Аріадниної. Я посміявся, Анжела жарту не зрозуміла, але вдала, що не розчула.

Сергій розповів, що «Thread» не збивають із пантелику жодні випромінювання. Достатньо увімкнути пристрій і все! Можеш спати у зручному кріслі Falcon-a. Навіть задаючи максимальну швидкість, не треба боятися неприємних пригод. Бо цього автоматичного пілота вмілі руки інженерів-геників батька Сергія навчили подавати хибні координати для три-пе — патруля повітряної поліції. Ми вдосталь нареготалися, коли Сергій жваво описав останню погоню за його машиною у протилежний від порушника бік.

Я та Анжела відпровадили дітей до мобілета, попрощалися з Сергієм, котрий запевнив нас, що Кріста повернеться додому жива і неушкоджена об одинадцятій. Дивлячись на дітей, я зі світлою ностальгією згадав нашу молодість. Колись і ми з коханою теж ходили на вечірки, нас тягнуло геть із хати. А зараз — уже ні. Гарна парочка з цих двох. Я побажав їм весело розважитися.

Хлопець наприкінці зустрічі щедро відважив компліментів господині, вечері й гостинності нашого дому. Анжела танула від щастя, що догодила.

Сергій не увімкнув «інтелпілота». Геник любив чудове почуття влади над машиною, що слухалася найменшого доторку, покірно пірнаючи зі шаленою швидкістю вниз, ухиляючись від зіткнення з іншими мобілетами. Його подруга цілком поділяла захоплення польотом. Хлопець задоволено помічав, що вона гострим оком геника встигає оцінити його складні маневри, схвально відзначаючи особливо вдалі вигуками.

Нарешті вони на місці. Хлопець сказав батькові Крісти, що підуть у популярний серед молоді розважальний центр «Nano». Там сьогодні гастрольний концерт модних «Крейзі Ганді». І він не збрехав, а навіщо? Нехай тих «дітей природи» — діпрів, як геники презирливо називали не змінених, дуже просто обдурити. Але ще легше говорити діпрам не всю правду. Вони такі дурні! Дозволяють маніпулювати собою. І тільки такі тупаки можуть «диміти» від простацьких пісеньок, що видають «Крейзі Ганді». Музику геників, у яку треба занурюватися вглиб і плисти, мов океаном, вони не здатні навіть хвилину послухати. Їм, бачте, стає нудно! Ну так! Три акорди значно цікавіше, звичайно! Одне добре... Недовго залишилося терпіти їх поруч.