Розділ «Старі»

На диво, грошей не забракло. Навіть не знаю, чи то пан Пінак просто втомився від Анжели, котра затято торгувалася, і погодився на мінімальну ціну, чи то клініка задля залучення більшої кількості клієнтів увела знижки, та, спустошивши рахунок, я зумів повністю оплатити всі необхідні процедури.

Радощам Анжели не було меж. Вона стійко витримала безкінечну тяганину з паперами, довідками, безліч аналізів і маніпуляцій. Нарешті, 17 червня, у п'ятницю (я точно пам'ятаю цей день, хоча дружина наголошує, що то була субота), ми отримали листа. Офіційного, з усіма печатками та підписами.

Жінка ледь не сказилася від щастя, розглядаючи повідомлення, захоплено гладила кінчиками пальчиків об'ємні вигадливі золоті вензелі клініки, перечитувала кілька разів прізвища головного і відповідального лікарів, невдоволено зсунула брови докупи, побачивши ще й підпис пана Пінака.

Цим документом нас сповіщали, що Анжела завагітніла і народить дівчинку. У ньому також перераховувалися технічні параметри та вказувався термін: 25 лютого. Я швидко клацав пультом, щоб навічно зберегти таке важливе свідоцтво в пам'яті головізора. Треба ж буде продемонструвати його донечці, коли вона підросте.

А в моїй голові, наче перелякані котом мишенята, бігали плутаючись думки. «Ми не протягнемо на мою зарплатню... Як ми втрьох житимемо у цій маленькій кімнатці?»

Бо ми й справді мешкали у спартанських умовах. Щоправда, вище лінії забруднення та із набором вигод, як-от: озоново-крапельна душова — метр квадратний, туалет — такої ж площі, невеликий кухонний куток близько трьох квадратів, з'єднаний з кімнатою, що трансформувалася за потребою чи у спальню, чи у вітальню-їдальню, чи в кабінет.

Очевидно, на нижньому рівні можна було би купити просторіший модуль, але тоді годі відчинити вікно і вдихнути на повні груди. І не побачиш уночі на оксамитовому чорному тлі діаманти зір зовсім поряд, так, що, здавалося, збирай їх жменями. А у погідний день — сяючу, аж святкову блакить. Довелося би жити в цілком герметичному приміщенні з системою фільтрації повітря.

Тож ми пожертвували додатковими п'ятьма метрами, аби бути ближче до неба. Та й унизу, хоча рідко, але фатальні випадки траплялися: то в повітряний канал, що йшов до модуля, заповз пацюк, звив собі кубло... і сім'я з чотирьох осіб не прокинулася вранці, то надто вразливий мешканець збожеволів від постійного перебування у замкненому просторі.

Авжеж, таке не афішувалося. Марно сподіватися на те, що у новинах покажуть правду. Але я працюю молодшим бухгалтером у будівельній фірмі, тому щодня чую те-се. І закриваю акти робіт, серед яких трапляються надто красномовні.

Наприклад, позавчора відповідно до одного такого документа ми встановили три повітряні помпи у новозбудований дім. А насправді їх усього дві: перша робоча, друга резервна. І порожній корпус, замість третьої — ще однієї запасної... Звісно, сумнівно, щоб обидва насоси одночасно вийшли з ладу. Ми ж потім обслуговуємо свої будинки і ретельно слідкуємо за мережами, тож поки що аварійних зупинок двох помп не траплялося. І таке, а часом гірше, роблять усі будівельні компанії. Ну, щоб трохи заощадити... Доводиться постійно крутитися, якщо хочеш заробити на хліб. Та й на хабарі для інспекторів теж звідкись треба брати.

От недавно шеф злий, як дідько, прибіг із санепіду, й увесь тиждень усім нам було непереливки. Санітарний інспектор відмовився приймати наш новий будинок, вимагаючи повністю переобладнати застарілу систему фільтрації нижніх рівнів. А це дуже дороге задоволення. Отримали перцю від шефа всі: і юристи, котрі не відслідкували нові зміни законодавства, і проектанти, що припустилися кількох дрібних помилок у техдокументації, і прораб, що їх не помітив, і бухгалтерія. Перепало навіть секретарці, хоча вона незаслужено потрапила під гарячу руку розлюченого шефа.

Справу в санепіді ледве владнали після «підмазки». Дати прийомки у всіх документах підправили на інші, ще до змін у законі. Але це коштувало не лише хабара, а й добряче зіпсованого здоров'я. А його, як відомо, за всі скарби світу не купиш.

Наша фірма ще доволі чесно веде бізнес, я знаю. От недавно відбувся судовий процес, що його обговорювали всі наші співробітники і котрий, звичайно, не висвітлювали медіа. Наші конкуренти з фірми «Скеля» заощадили на смолобетоні. Використали іншу марку, значно дешевшу. Можливо, цього ніхто не зауважив би, якби не фатальний збіг обставин. Їхній постачальник будматеріалів привіз штирі без антикорозійного покриття. І цього ніхто буцім не помітив. Аж потім слідство виявило, що з прорабом постачальник трішечки «поділився», щоб той не підіймав галасу за некондиційні стержні. Дешевший смолобетон і браковані стержні спричинилися до того, що загинуло дві тисячі триста дев'яносто шість людей, з них — сімсот тридцять дітей. Їхній «дім-стебло» простояв лише три роки.

Прораба разом з постачальником засудили на вісім років робіт на Марсі, що означало смертний вирок, бо більше п'яти людина там не витримує... Все керівництво «Скелі» отримало різні терміни, гуманними їх не назвав би ніхто.

Взагалі-то конструкція «будинку-стебла» дуже вдала, стійка та не вимагає надто ретельного дотримання норм. Зазвичай вона має до тисячі метрів у висоту і вміщає до 1050 модулів. А ще ж є підземна частина. Завжди на верхньому рівні знаходяться найкращі квартири площею і сто, і двісті, і триста «квадратів». Тут обмежень не існує, хіба в грошах, бо елітне житло молодший бухгалтер, як-от я, собі не дозволить.

Нижній рівень для незаможних. Підземний, як правило, займають крамниці, школи, державні установи, технічні приміщення, офіси. У внутрішній порожнині «стебла» розташовані всі труби і кабелі, ліфти, а назовні колами, мов зернини у колоску, чіпляють квартири-модулі.

Я сам мешкаю в такому будинку. І знаю, що мій дім споруджений добре, без халтури. Тож у своєму помешканні я сплю спокійно. На верхньому рівні живе наш шеф, Петро Васильович Щелепенко. Він особисто щодня наглядав за будівництвом, контролюючи не лише якість робіт, а й діймаючи постачальників, щоб ті підвозили тільки найкращі матеріали.

Наш бос — непогана людина, хоч і різкий дядько, у гарячій воді купаний. Може обматюкати тебе, кричати про звільнення. За прізвище, характер та ще й мертву хватку в бізнесі його доволі влучно охрестили «Крокодилом». Але злоститися довго він не вміє, швидко відходить.

Крім того, Крокодил дбає про своїх. Він не такий уже й монстр, як здається на перший погляд. Лише завдяки Щелепенкові мені й вдалося пропхатися на середній рівень для мідл-класу.

Я пішов до Крокодила і виклав усе, як є: зарплата невелика, кредит дадуть тільки на нижній рівень. Дружина з тещею мене просто «з'їдять», якщо не куплю чогось ліпшого. Шеф співчутливо хмикнув, коли я поділився з ним інфою про Інгу Станіславівну, мамусю Анжели, і запропонував мені цілком справедливий варіант. Мовляв, я працюю без підвищень зарплатні три роки й не шукаю нової роботи десять. А компанія доплатить різницю за квартиру на середньому рівні та надасть мені позику за нижчим відсотком, ніж пропонує банк. Якщо ж надумаю піти з фірми швидше, то доведеться виплатити компенсацію за кожен недопрацьований рік.