Розділ «VIII»

— Чому? Він назвав стільки причин, що й не перерахуєш! Байстрюкам не місце серед хрещених, батько його — латинської віри, монах і тим самим згрішив, а через нього грішна і його дитина. І ще багато чого наговорив. І налаштував людей проти нас, бо ми захищали Злату. Мама не витримала всього цього і померла. А ми, поховавши її, серед ночі покинули Лукове. Добиралися до Львова, у якійсь церкві охрестили хлопчика. Я став хрещеним батьком. Дали ім’я Гліб, бо на той день припало свято цього святого. Вдома ми називаємо його Гійомом.

— Але чому він так схожий на нього?

— Та тому, що Злата все своє життя любила одного лише Гійома! Може, тому і син так схожий на нього. Гадаю, Едуард не буде ображений. Зрештою, він навіть не підозрює, що став батьком.

— Він не знав... — пробурмотів Тугар.

— Бомон не знав, чим усе це закінчується? — іронічно перебив його Неждан. — А втім, монахи можуть і не знати, звідки беруться діти...

Від почутого в Тугара відняло мову. Він підвівся і мовчки пройшовся кімнатою. Неждан спокійно спостерігав за братом.

— І що далі? — запитав, дещо заспокоївшись, Тугар.

— А далі — нічого. Про нашу таємницю не знає ніхто. Гадаю, що далі тебе вона також не піде (Тугар ствердно кивнув головою). Як жили раніше, так і житимемо. Для всіх Злата — моя сестра, чоловік якої загинув у війні проти Бурундая. Я піклуюся про сестру і племінника.

— І ніхто й не здогадується про правду?

Неждан усміхнувся.

— Воєводу Світозара не обдуриш, — сказав він. — Хто-хто, а він знав командора особисто і не міг не помітити схожості.

— І що?

— Та нічого. Не помітив або зробив вигляд, що не помітив.

— До речі, чому він тут? Чому ви тут? У Львові мені говорили, що Тустань не підпорядковується князю Леву, а тут я бачу навпаки. І навіщо нас привели сюди?

— Знаєш, брате, відповісти на стільки запитань одразу я не можу. До того ж я цілісінький день стирчав на оглядовій вежі і, природно, зголоднів. Та й ти не дуже-то наївся в дорозі. Почекай!

Неждан покликав Злату. Жінка зайшла, неначе нічого й не відбулося, мовчки наставила на стіл різноманітних наїдків. Тугар зовсім і не сподівався на це в горах.

— Звідки це у вас? — здивовано запитав він, беручи в руки плід хурми.

— Тут же митниця! Звідси і назва — «ту стань!». Іноді купці не мають грошей, щоб заплатити мито. Що поробиш — беремо товаром!

Всілися за стіл. Злата скромно примостилася скраєчку.

— Я розповів усе, — повідомив Неждан.