Розділ «XXIX»

— Можете на мене розраховувати, — була відповідь Руерга.

— Тоді вперед!

Після цих слів троє мовчки накинулися на тевтонців, що, нічого не підозрюючи, стояли найближче до краю майданчика. Вони нічого не встигли зрозуміти, як впали на землю, пронизані мечами нападників.

Тевтонців залишилося семеро.

Вони швидко обернулися на незрозумілі звуки позаду. І вчасно. Брати і Руерг втратили перевагу раптовості. Тепер доводилося битися із озброєним ворогом, що переважав кількісно. Правда, щоб унеможливити німцям себе оточити, вони притулилися до скелі. Але навіть це не дуже полегшувало становище — на кожного припадало по двоє ворогів, а Неждану особливо «пощастило»: йому дісталося троє. Та й Тугар одразу відчув, що один з двох нападників на нього — сам комтур Ульріх фон Зальц.

Досить скоро виявилося, що майстерність в усіх майже однакова, тому бій обіцяв бути довгим і жорстоким. Щоправда, у тевтонців не було щитів.

Тугар вправно відбивався від трьох мечів, підставляючи під удар свого та захищаючись щитом. Леза мечів блищали у місячному сяйві, тому він бачив кожен удар тевтонців. Оскільки площадка була нерівною, тевтонці не могли атакувати одночасно. Це давало Руергу з братами шанс протриматися довше.

Першому вдалося знешкодити одного з нападників Неждану. Він відбив випад тевтонця, підставивши під удар щит, потім вдарив іншого воїна, який на це не сподівався, в груди. Меч легко увійшов між ребрами. Неждану здалося, що лезо торкнулося серця тевтонця. Але роздумувати над цим русичу було ніколи — залишалося ще двоє.

Він не бачив, що Тугар і Руерг також знешкодили по одному тевтонцю. Неждану було не до цього. На нього знову напосілися двоє тевтонців.

Невдовзі Неждан відчув, що почав стомлюватися. Уже дуже боліла права рука від безперервного махання важким мечем. Розв’язка настала несподівано. Неждану вдалося позбутися ще одного нападника, але інший встиг нанести смертельний удар. Це сталося так несподівано, що Неждан не встиг навіть здивуватися. Він випустив з руки меча і впав на землю поруч вбитого ним же тевтонця. Смерть настала миттєво. Неждан навіть не встиг заплющити повіки.

Його вбивця одразу ж кинувся на Руерга, який саме звільнився від другого нападника. Госпітальєр ще не встиг відійти від попереднього, аж тут йому довелося одразу стати до бою.

Він одразу відчув, що його новий супротивник значно слабший, аніж попередні, тому досить швидко впорався з ним. Падаючи, той штовхнув комтура, що саме замірився на Тугара смертельним ударом. Від цього меч не дістав серця русича, а ввійшов правіше. Але і цього вистачило, щоб Тугар повалився на землю.

Тепер зустрілися Карл Руерг та Ульріх фон Зальц.

— Навіщо це, шевальє? — допитувався тевтонець, завдаючи ударів. — Чому ви, істинний християнин, захищаєте цих схизматиків?

— Я захищаю не схизматиків, — важко дихаючи, відповів госпітальєр. — Я захищаю могилу мого друга Гійома де Пардо, котру ви, контуре, хочете осквернити.

— Він ваш друг? — здивувався тевтонець, відбиваючи підступний удар. — Хто ж ви насправді?

— Брат ордену Іоанна Єрусалимського.

— Але чому ви тут?

— А чому ви тут? Звідки ви дізналися про скарб?

— Про нього проговорився храмовник, коли непритомним потрапив до наших братів у Німеччині. Ми не могли втратити такий шанс.