Розділ «XXIX»

Карл Руерг повірив одразу. Він зник за дверима, але скоро повернувся одягнений і озброєний.

— Де Тугар? — запитав.

— Чекає біля стежини.

Обидва заспішили на околицю міста, де серед дерев загубилася єдина стежка, котрою монахи піднімалися до скельного монастиря. Там на них уже чекав Тугар з ченцем.

— Почалося? — замість привітання запитав Тугар. — Як ми й гадали!

— Ніколи з’ясовувати, — зупинив його Неждан. — Зараз головне, що тевтонці наважилися на крайність. І їх десятеро, а нас лише троє.

Русич навіть не став з’ясовувати у Руерга, чи й він із ними. З того, що госпітальєр промовчав, брати зрозуміли: їх справді троє.

— Мало, — відзначив Тугар.

Неждан повернувся до монаха.

— Буди людей! — наказав він. — А ми спробуємо їх затримати.

Монах без слів зник у темряві, а решта також мовчки вирушили лісовою стежиною до монастиря, шлях до якого всі ці місяці був для них закритий. Стежка виявилася крута, увесь час петляла, іноді переходила у видовбані у породі сходи.

Піднімалися мовчки — чи то боялися виказати себе, чи берегли сили перед невідомим, чи просто кожен оцінював ситуацію, у яку потрапили. Якось так сталося, що всі вони ще напередодні сперечалися про поки що ніким не бачену реліквію, ось зараз, цієї місячної ночі, сміливо, не змовляючись, ідуть її захищати. Троє проти десятьох. І ніхто не думав, що їх лише троє.

Що ближче до монастиря, то чіткіше чувся якийсь невиразний шум. Усі троє, неначе за командою, сильніше стиснули руків’я своїх мечів.

Перед самим майданчиком, де власне і починався монастир, зупинилися. На залитому місячним світлом білому дахові чорніли силуети людей. Десь із десяток стояли чи походжали, приблизно стільки ж застигли на колінах, а декілька лежали вздовж стіни.

До вух долинули роздратовані слова, що належали Ульріху фон Зельцу.

— Де є могила Пардо? — повільно, але голосно говорив німецькою тевтонець.

У його розумінні саме таким чином поставлене запитання — голосно і повільно — мало бути зрозумілим руським монахам. Його сподівання не справдилися, отож фон Зальц нервував.

— Ну то що? Почали? — запитав Неждан. — Гадаю, ми зможемо протриматися до приходу підмоги.

— Я готовий, повідомив Тугар.

— Шевальє?