Розділ «XV»

— Але я покликав вас не лише за цим. Я недаремно запитав вас про Гійома де Пардо та Бомона. Правда, я не знав, що вони стали мимовільною причиною вашої опали. Сьогодні я отримав від Святійшого отця листа (Великий магістр кивком голови показав на згорнутий пергамент). Йому стало відомо, що на руських землях командору де Пардо вдалося отримати священну для нашої віри реліквію. Її цінність настільки велика, що будь-яке намагання порівняти з чимось не витримує цього. Ну, може, лише з чашею з кров’ю Спасителя. Я бачу, що ви заінтриговані.

— Так, месіре! Зізнаюся — це так.

— І не лише ви, шевальє. Дізнавшись, що це за реліквія, я спочатку навіть не повірив, тим самим засумнівавшись у словах Святійшого Отця, нехай проститься мені цей гріх! Але ви мене зрозумієте, коли дізнаєтесь, що Гійом де Пардо тримав у руках пектораль первосвященика Каяфи!

Карл Руерг не бачив себе збоку, але з виразу магістра зрозумів, що має ошелешений вигляд.

— Ось так приблизно і я виглядав! — заспокоїв його Х’юго де Ревель.

— Дозвольте запитати, месіре! Де тепер пектораль?

— Її поховали разом із командором у далекій Рутенії. Як ви знаєте, Едуарда Бомона вигнали брати з ордену за якусь провину. Будучи істинним християнином, він не захотів, щоб цей скарб назавжди залишився в чужих землях, а став символом віри тут. Тому Бомон повідав про нього Святійшому Отцю. А той уже повідомив мене.

Великий магістр замовк, важко зітхнув і продовжив:

— Я хочу доручити вам, шевальє, цю важливу і водночас небезпечну місію: повернути пектораль Каяфи Святому престолу. На жаль, це все, що ми знаємо про неї. Я знаю, що завдання небезпечне і деякою мірою, може, нездійсненне. Але не для такої людини, як ви.

Карл Руерг роздумував недовго. Він підвівся з крісла і схилив голову на знак згоди.

— Якщо Ваша святість довірить мені цю місію — я її виконаю! — впевнено сказав він.

— Я не сумнівався у такій вашій відповіді, — задоволено підсумував Великий магістр. — На жаль, змушений констатувати, що це все, що нам відомо про пектораль. Вона разом з покійним де Пардо лежить у землі поруч того міста, де загинув командор. І більше нічого нам не відомо.

— Тоді дізнаюся на місці.

— Так, це єдиний вихід. Я хочу, щоб ви, шевальє, детально обдумали можливі шляхи, як ви доберетесь до руських земель.

— Так, месіре!

— Скільки часу вам потрібно, щоб обдумати всі деталі? — поцікавився де Ревель.

— Смію просити про десять днів, — обережно мовив Руерг.

— Тиждень! — сказав магістр таким тоном, що шевальє зрозумів: дякувати треба і за це.

— Месіре...

— Я вас не обмежую в коштах. Все, що потрібно для вашого фінансування, ви отримаєте. І ще одне: ви можете залучити до справи будь-кого з братів.