Розділ «XV»

— Так, месіре!

Великий магістр відпустив Руерга, а сам залишився думати далі. Його не полишала думка про те, що він пропустив щось важливе. Щоб переконатися в тому, де Ревель знову розгорнув послання папи. Цього разу він не став читати такий милий йому початок, де його вперше назвали Великим магістром. Натомість Х’юго вчитався в другу частину послання. Перечитавши її двічі, магістр нарешті зрозумів, що його хвилювало. Папа Римський нічого не сказав про місце, де похований Гійом де Пардо. Це було дуже дивно, якщо врахувати, що звістку про пектораль приніс друг командора, Бомон, а той не міг не пам’ятати, де його поховали.

— Тут криється якась таємниця... — пробурмотів Великий магістр ордена Святого Іоанна.

Подібні думки мучили і Карла Руерга, коли він намагався придумати більш-менш достовірну версію своєї появи у володіннях руського короля. Того самого короля, брата якого свого часу відправився коронувати Гійом де Пардо і могилу якого належало йому, Руергу, знайти. От тільки чому Едуард Бомон, який так детально розповів Святійшому Отцю про пектораль, пропустив таку важливу деталь, як місце поховання улюбленого брата-лицаря? Незрозуміло. Але Карл Руерг вирішив з’ясувати це або в магістра, або вже на місці. А перед тим у нього було головне завдання: без підозри опинитися в Рутенії.

Акра, хоч і була напхом переповнена лицарями, монахами, торговцями і переселенцями, все ж займала невелику площу, тому для Руерга виявилося досить просто отримати інформацію, яка його цікавила. І коли через сім днів він знову опинився перед Великим магістром (а до того часу вже всі знали про неймовірну милість, що її надав Святійший отець ордену), шевальє міг у деталях розповісти про свій план.

— Як ви знаєте, месіре, що між нашими союзниками Генуєю і Монгольською імперією укладено договір, згідно з яким останні віддали генуезцям ділянку землі у Криму. Ті заснували там фортецю Кафу. Зараз там не фортеця, а лише назва, але це ненадовго. В усякому разі, саме туди пливуть всі торгові генуезькі кораблі. Далі товари розходяться в інші міста. Мене найбільше зацікавило місто Ак-Ліба[15]. Там річкою можна легко добратися до руських володінь, — говорив Руерг.

— Як ви доберетесь до Кафи? — поцікавився Х’юго де Ревель, котрому даний план видався слушним.

— Я дізнавався, що в порту Tipa стоїть корабель генуезького торговця Спіноли, який везе товар до Кафи. Він згодився мене взяти до себе на борт. За певну суму, звичайно. Судно відпливає через три дні.

— В якості кого ви з’явитесь на землях Рутенії?

— В якості торговця. Що купуватиму — ще не знаю. Зорієнтуюся на місці. Тому, месіре, мені потрібна певна сума грошей.

— Візьмете у скарбника, — недбало кинув магістр. — Кого ви берете з собою на допомогу?

— Я поїду сам.

Це здивувало де Ревеля.

— Звичайно, одна людина приверне менше непотрібної уваги, ніж цілий загін, навіть неозброєний, — говорив він. — Але ж ви не знаєте місцевої мови! Вам знадобиться тлумач.

— Тут, у місті, його точно не знайдеш, — відповів Карл Руерг. — Спробую найняти людину, знайому з місцевими справами, вже там.

Х’юго де Ревель не міг не відзначити, що шевальє продумав майже все.

— Ваш шлях проляже через володіння хана Ногая. Щоб полегшити вам дорогу, я напишу йому листа. Ми з ним якось зустрічалися. Не думаю, що він забув про це. А ви, шевальє, ідіть та готуйтеся до подорожі. І нехай вам допоможе Бог!

Шевальє Карл Руерг чемно вклонився і вийшов.