Розділ «XV»

Карл Руерг нарешті знайшов, що відповісти.

— Месіре! Дозвольте вам дещо розповісти.

— Авжеж! — заохотив магістр.

— Месіре! Ви запитували мене про причини неприязні магістра Гійома де Шатонефа до мене, — мовив Руерг. — Що ж, настав час відкрити цю причину. І це безпосередньо пов’язане з іменами цих достойних лицарів, про яких ви запитали.

— Ви вважаєте храмовників де Пардо і Бомона благородними? — Де Ревель з-під брів пильно вдивлявся у Руерга.

Той витримав цей погляд.

— Так, месіре, я вважав і досі вважаю герцога де Пардо, Едуарда Бомона, як, зрештою, і лицарів командорства, достойними воїнами і ревними послідовниками святої віри, — відповів Руерг і зробив спробу підвестися, але де Ревель владним жестом його зупинив.

— Сидіть, шевальє! — сказав він. — Я ні на йоту не сумніваюся у благородстві названих лицарів, як і у справедливості ваших слів. Я слухаю вас!

— На жаль, деякі завдання, що мені їх давав магістр де Шатонеф, були мені незрозумілі, але я завжди шанував п’ятий пункт Кодексу: «Завжди будь відданий нашому суверенному ордену і братам Святого Іоанна». Не міг я зрозуміти і завдання, яке мені доручив месір де Шатонеф. Я мав перешкодити лицарям ордену тамплієрів доправити до святої столиці абата монастиря у Мессіні.

— Що це за абат?

— Абат Опізо. Його Святійший отець Інокентій відправив з певною місією до Рутенії.

— Продовжуйте!

— Я не зміг перешкодити лицарям командора де Пардо (а це були саме вони). Після того як названий Опізо у супроводі тих же тамплієрів відбув до Рутенії, магістр Гійом де Шатонеф наказав мені відбути сюди, у Святу Землю, — закінчив Руерг.

— І навіть після цього ви вважаєте Гійома де Пардо благородним? — здивувався де Ревель. — Дивно це чути, адже саме через нього ви потрапили в опалу.

— Можливо, але я б ніколи не зашкодив істинному християнину.

— Це похвально чути. Шевальє, ви знаєте, що сталося далі з цими лицарями?

— Так, месіре! Герцог де Пардо загинув на землях схизматиків, Едуард Бомон став монахом-цистеріанцем, а інші лицарі влітку поклали свої голови у війні з невірними.

Х’юго де Ревель перехрестився. Затим промовив:

— Що ж, тепер я бачу, що магістр де Шатонеф помилився — нехай проститься йому це! Ви, шевальє, діяли правильно, і я не бачу жодної причини вас засуджувати.

— Дякую, месіре!