Розділ «Блазень Ясько»

Це знав Ясько й усі, навіть пес Петруня перехрестився злякано за спиною господаря, а Григор поблід, мабуть, теж боячись за Яська.

– Я ні... не можу я сльозами... – одповів блазень.

Володар, звиклий до слухняності рабів, не міг собі уявити, що якийсь з рабів насмілиться не виконати його примхи, вже не хотів і сам одмовитися від свого наказу.

– А я тобі кажу... Я хочу, щоб ти плакав!.. – ще тихше сказав князь, посинівши від гніву. – Ти знаєш, що я роблю з неслухами? Ти чуєш?..

– Чую, знаю... – одповів Ясько і таким голосом, неначе не він одповів, а хтось інший у ньому. – Я знаю, що я раб, що я продав свій сміх, жарти, продав усе за гниле життя, але ж лихом та сльозами я не торгую! – викрикнув блазень голосом людини, що вже не боїться ні кари, ні смерті. – Я знаю, що мої сльози, мій стогін здалися б за жарт веселий панові. Ні! Не бачити нікому того, як плакав за дочкою, бо то увірвалася струна серця, струна життя!.. А над смертю й лютий кат нехай не посміється! – кинув Ясько панові сміливе слово.

Князь неначе остовпів на мить.

– Це ти мені посмів?

– Тобі, недолюдку. Смерть не страшна мені! – вигукнув старий музика.

Гості дивилися один на одного, здивовані сміливістю раба.

– Де охорона? – запитав князь, але побачив, що її нема. – Зв’яжіть отого пса! – звелів він Григорові й Петруні.

Петруня хотів був піти в’язати Яська та, побачивши, що Григор стоїть нерухомо, і собі зупинився.

– Я вам кажу! – гримнув князь на прислужників, але вони мов заклякли на місці. – Ну, ви, знавці, – звернувся він до бурсаків.

– Е, ні! У ньому лютий дух сидить... – одповів Самко. – Чи так, Марку?

– Атож. Той дух такий, – підтвердив Марко.

– Стерявся він? – запитав з полегшенням князь.

– Мій розум при мені! – твердо зауважив старий музика, бачачи, що він уже дійшов до краю, що далі вже нікуди. – А що, лихі кати? Я вам не дурник, ні? Ха-ха-ха! Сміюся ж я з вас. І вам у неситі ваші очі жбурляю блазенське вбрання, – викрикнув старий музика і, зірвавши з себе з голови капелюха із дзвониками, жбурнув на стіл, а сам швидко пішов і зник за кущами.

– Він або стерявся, або йому життя набридло, – сказав князь.

Зрозуміли прислужники, що Яськова пісня тепер уже одспівана: князь не подарує образи.