Розділ «Непокірна»

Григор пішов за альтанку.

– Що ж то таке, князю, на зорях? – запитав гість з вусами.

– А це прибилися чарівники якісь, – одповів князь. – Ось ми побачимо, що воно за такі.

– Чарівники? Чарівники?.. Цур їм!.. Я люблю чарівничок!.. – сп’яніло, промовив пан. – Ану лиш, ти, чорнява чарівничко... туркеньо в штанчатках! – гукнув на дівчину в гурті. – Ти, ціпонько, ти... Ціп-ціп, куріпочка!

Іваниха штовхнула дівчину в турецькому вбранні, але та сиділа нерухомо.

– Ну, ти? Тебе просити? – гримнув князь.

Іваниха швидко витягла зі свого очіпка гостру шпильку і штрикнула в бік дівчину, прошепотівши злісно:

– Підеш, сучко, підеш!

Дівчина застогнала стиха від болю, але сиділа нерухомо, хоч гостра шпилька Іванихи стирчала глибоко в тілі.

– Що там за довгий торг? – запитав незадоволено князь.

– Не хоче слухати, – сказала бліда від злості Іваниха і витягла з тіла дівчини скривавлену шпильку.

– Я не піду... Я не хочу... хоч ріжте, хоч печіть... Я втоплюся. Я пропаду... – промовляла непритомно дівчина.

– Що-о?! Вона не піде?! – запитав грізно й разом здивовано князь.

– Дозвольте, ваша ясність, повчити її, – сказав Борис.

– Не тут учити... Нехай Іваниха поведе її до замку, – наказав князь.

Іваниха підвелася швидко, схопила непокірну дівчину за руку і потягла за кущі.

– Я таке люблю, коли не кориться... Розпалює тоді дужче... Ви, князю, продайте мені оту непокірну, – запропонував гість.

– Продам, яку схочете, окрім неї. Вона для прикладу всім буде покарана, як слід, – сказав князь.