Розділ «Що бачив та чув Самко»

– Коли б хоч пан був на цей час веселий, – промовив четвертий.

– Та однаково скуштуємо лози. Б’ють не за те, що винний, а просто так, щоб пам’ятав та знав, – зауважив п’ятий.

Вони всі пішли містком у той бік, де лунав дзвін.

Самко зиркнув на ґанок і побачив, що сліпа покинула прясти і, прихилившись до стовпа, прислухалася до гомону селян.

– Біжіть мерщій, біжіть, нещасні вівці... Лягайте під батіг... – промовила вона з гнівливою зневагою вслід селянам. Сказала і замовкла, стоячи, мов кам’яна, з похиленою головою.

Знову біля містка почувся гомін, цокотливий дівчачий: то поспішали на майдан дівчата, вони балакали всі разом.

– Дівчатоньки. Ми станемо наперед. Може, набиратимуть до двору. А там Іваниха така люта. Вона всіх б’є. А де не б’ють? Переболить та й пройде. Чи личить мені оця квітчаста хустка? Коли б у нас було у віщо вбратися, то й ми були б найкращі, – гомоніли дівчата, ідучи містком.

– Що промовляє безглузда молодість. Не чепуріться, не вбирайтесь гарно... Зазнаєте ви, як воно в дівочій... Примусять вас отам вишивати шовками, і загубите ви там світ сонця, як я загубила, – промовляла скорботно, сама до себе, сліпа.

Через хвилину, услід за дівчатами йшов гурток парубків. Ішли хлопці мовчки, похнюпившись, і тільки одбивалися по містку їхні нерівні кроки.

– Хто ж такі пройшли мовчки? – запитала сама себе сліпа. – Мабуть, парубки... Оті, що не знали минулого, що народилися вже в неволі...

Самко, глянувши на неї, побачив, що з незрячих її очей текли сльози.

Останніми пройшли три сиві, а проте ще кремезні дідки.

– Уже далі нікуди, як у нас. Якийсь тобі падлючий Борис верховодить, та його брат Микита з Іванихою, – говорив один дідок.

– Забув пан, як ми його колись загонили в піч. То робили три дні на пана, а три дні на себе, а тепер уже п’ять день на пана, а день на себе, – говорив другий дідок.

– Перевелися на ніщо наші люди. Хіба ми, бувши отакими, мовчали прикажчикам? – запитував третій дідок.

І старі пішли містком, не поспішаючи дуже.

– Ось вона яка оця сліпа. Отака розумна. Звідкіль у неї стільки розуму? Дивно, де набула сліпа отаких думок та гніву? – дивуючись, думав Самко.

Аж ось на ґанку з’явилася молодша дівчина. Вона підійшла до сліпої та уважно подивилася їй в обличчя і сіла біля неї. Мовчали обидві декілька хвилин, а потім забалакала молодша, озирнувшись навкруги, але так тихо, що не чути.

Зацікавила Самка ота обережна й таємна розмова дівчат, і він порішив підслухати. Тихенько, щоб не зашелестіти, він, зігнувшись, поліз понад тином аж до самого рогу хати і, присівши, почав дивитися крізь тин на дівчат та слухати їхню балачку. Слухає, хоча нелегко зрозуміти, коли не почуєш спочатку, про віщо ведеться розмова.

– Треба піти на все, що можна. Я ладна побалакати з Борисом, – говорила молодша дівчина.