Розділ «Причепа»

Обидва пани забалакали незрозумілою для бурсаків мовою, мов і схожою на латинь, а добрати нічого неможна. Пани балакають, Марко стоїть похнюпою, а Самко почав дивитися на Маркові ноги. Ноги в нього такі, як у доброго старця, та ще й брудні, закурені, а панам до вподоби.

Прислухався Самко до панської балачки і зрозумів тільки три слова: «Гвардія», «Петербург» та «цариця». А хтозна, до чого вони, оті слова.

– А ти, великий, з ченців? – запитав Марка один з панів.

Марко мовчав.

Самко не хотів, як на те лихо, щоб їх вважали за ченців, і поспішив відповісти за Марка й за себе, що вони зовсім не ченці, а бурсаки. А коли пани запитали за Марка – якого він роду, то сказав, що козацького. Пани неначе чогось зраділи, бо, глянувши один на одного, посміхнулися весело та забалакали знову незрозумілою мовою, дивлячись увесь час на Марка.

– Ви тут пождіть хвилину, – сказав бурсакам пан з рівним носом, і вони обидва зникли за вікном.

– А чи не накивати нам п’ятами, Марку? – запитав Самко.

– Щось мені оці пани недовподоби. Та чого їм треба від нас?

Не встиг Марко нічого відповісти, як на ґанку з’явився чепурно зодягнутий, чи воно пан, чи прислужник, і поманив пучкою до себе бурсаків.

– Що йому треба? – подумав Самко, але пішов до ґанку. За ним Марко.

– Їх ясність грап звеліли вам, щоб ви йшли за мною, – сказав прислужник і, вказавши рукою на двері до будинку, пішов попереду.

Слова «їх ясність грап звеліли», не дали нічого подумати Самкові, і він з Марком пішли за прислужником у будинок.

Ось перша кімната, вбрана розкішно, заслана килимами підлога; на стінах теж великі килими та блискучі свічада, попід стінками канапи, фотелі та оздоблені стільці.

– Пождіть, – сказав прислужник і пішов.

– Коли б ми, бува, Марку, не вскочили, – промовив стиха Самко.

– Еге ж, – погодився Марко.

Аж з’явилися оті пани, що балакали з ними з вікна. Увійшли, подивилися на Марка.

– Так, так. Сюрприз чудовий, – забалакав, ніби сам до себе, пан з гачкуватим носом, походжаючи по кімнаті. – А слухай-бо ти, великий, чи не погодився б ти скинути з себе хламиду та піти послужити цариці-матінці? – запитав він Марка.

Марко не знав, що відповісти, бо не зрозумів нічого, а до того ще він звик, що за нього завжди відповідав Самко.

– Я боюся, що він не дуже розумний, – зауважив пан з рівним носом.