Розділ 26

Кіндрат Лусконіг стояв із закладеними за спину руками і посміхався. Був вимитий, поголений, вдягнений у білосніжну вишиванку. Поруч із ним стояло ще десяток гайдамаків, що чекали своєї смерті.

Навпроти них розмістилися інші колії, переважно із запорожців: їм було визначено здійснити вирок гайдамацького суду. Мушкети вже наладовані, дула ж дивилися на приречених і дихали на них холодним своїм подихом для того, щоби за хвилю кинути вогнем.

– Стріль!

Мушкети гавкнули – тіла стратеників здригнулися і за мить попадали на землю.

– За что их так?

Це питання задав донський полковник Гур’єв, що спостерігав разом із Залізняком за стратою гайдамаків.

– Вони порушили військовий закон. Ми ж самі піднялися проти сваволі конфедератів, тож тепер сваволі більше терпіти не будемо.

Вони удвох рушили в бік намету. Залізняк продовжував говорити, намагаючись пояснити полковникові причини і наслідки повстання…

– Ми ж не якісь розбійники, що почали різню заради наживи. Сам бачиш, пане, у нас тут всюди лад, порядок. А ляхи на нас брешуть, немов тут зібралося саме бидло.

Гур’єв був суворий, бородатий, одягнений у однострій донських козаків.

– Ну что ж, генерал Кречетников согласен вас принять.

– Ну, то вже спасибі. Хочу вас переконати, що наше військо зможе бути дуже корисним нашій матінці-цариці.

Донець зупинився, поглянув на Залізняка.

– Какая же она матушка? Вон земли поотбирала и у нас, и у вас, запорожцев. Вражья баба она, а не матушка…

Залізнякові не дуже сподобалася така відвертість.

– Баба, – повторив. – Ти ж, пане полковнику, не бачив, що у нас тут конфедерати виробляли!

– Да видел я!

Вони зайшли в шатро, сіли обідати. Залізняк уже, як міг, частував донського козака, розповідав, наскільки важливі можуть бути вони для цариці.

– Ми ж можемо тиснути з одного боку на ляхів, а з іншого – на татар і турків. У нас сила ого-го!…