Розділ 7

Ви є тут

Судний день
Холодний Яр

Урочище Холодний Яр розкинулося у самій гущавині лісів. Площею воно розтяглося на тисячі квадратних верстов, було густо порізане глибокими ярами та балками. От у тих низинах, подалі від панського ока і ховалися гайдамаки. Вірніше кажучи, не ховалися, а чекали свого часу, готувалися до походу.

Холодний Яр здавна був місцем, куди збиралися козацькі та гайдамацькі ватаги. Старезні дуби бачили тут і Наливайка, і Хмельницького, і Павлюка. Вороги намагалися оминати це місце через його неприступність, а козаки його вважали святим. Саме звідси починалося багато походів проти панської влади. Сюди завжди збиралися козаки на перепочинок, тут був пересильний пункт втікачів, що прямували на Запорізьку Січ, адже за кілька верст уже починалося Дике Поле.

У одній з просторих балок розмістився головний табір повстанців. Навколо нього не було земляних укріплень – найкращим захистом для гайдамаків служили непролазні хащі, що розкинулися кругом. До табору вели дві стежки: одна – з південного сходу, з боку Чигирина, друга – з північного заходу, з боку Медведівки.

Будівель у таборі, придатних для людського житла, було мало, гайдамаки переважно спали просто неба. Більше було споруд господарського призначення: складів з порохом, зброєю, провіантом, майстерень. Скраю стояв великий намет – похідна церква, а трохи далі – невелика халабуда, в якій готували їжу. З-під землі било джерело, що забезпечувало людей водою, а на старезному дубі в середині табору висів здоровенний казан, в якому готувалася їжа. Цей же казан служив і похідним бубном, бо саме в нього били, коли хотіли скликати козаків на пораду.

Недалеко від табору стояв Мотронинський монастир. По околиці крутилися сторожові гайдамацькі роз’їзди. У монастир зусібіч стікалися валки возів: люди жертвували на храм багато припасу, але тільки декільком втаємниченим було відомо про те, що насправді припас іде на гайдамацьке військо, котре поволі збиралося у таборі.

Було гайдамаків уже кілька сотень: сходилися сюди бурлаки, котрим уже несила було всидіти у панських маєтках. А ще прибували запорожці, котрі з початком весни потягнулися на волость, аби «полоскотати» панів.

Також до табору сходилася чимала кількість селян-утікачів, озброєних чим попало. Писар записував їх у книгу і зразу ж приставляв до якоїсь роботи.

Кожен у таборі мав своє заняття. Кухарі готували страву, старшина стежила за порядком, ковалі кували зброю, теслі стругали ратища, робили штурмові драбини та інше воєнне причандалля. Бондарі клепали барила, м’ясники білували туші забитої худоби, овець, впольованих звірів. Далі за табором чувся галас та тупотіння десятків ніг. Там бувалі гайдамаки вчили молодиків військової справи. А ще далі паслася худоба і вівці, яких тримали для прохарчування табору, а також коні. Їх пильнували добре озброєні вартові, адже в околиці шастали небезпечні хижаки.

Серед такого гамору, дзенькоту молотів, скрипіння возів походжав високий, кремезної статури чоловік у козацькому одязі. Це був Максим Залізняк. Отаман розглядався по сторонах, притримуючи рукою полковницький пернач за поясом – саме його вибрали братчики полковником замість покійного Шелеста. Раптом погляд Максима впав на старих дідуганів-кобзарів, що стояли гуртом.

– Ну, коли нам вже йти? – тут же спитав старий Тягнинога, коли впізнав Максимові кроки та голос.

– А ти, діду, вже, певно, весну почув, що тебе так на пригоди потягнуло? – намагався віджартуватися Максим, однак дідугани загрозливо його оточили.

– Не жартуй з нами, братику. Вже так охота піти по цілій Україні та заспівати козацькому народу, що врешті заспівали треті півні! Чи, може, ти передумав, Максиме? Чи не злякався часом?

Залізняк поплескав діда по плечах.

– Іще зачекайте, батьки. Бо хто спішить – людей насмішить. Ідіть краще пополуднуйте.

Тягнинога лише видихнув.

– Та вже й каша до горла не лізе: не звикли ми стільки хліба лежаного споживати.

Залізняк ще раз поплескав його по плечах, тоді пішов далі.

Він і справді наразі не мав із чим починати повстання. Так, люди сходяться, несуть припас, ковалі кують щоночі ратища і ножі, однак цього є замало. Успіх кожної війни визначають навчені воїни і добра зброя. Із селян воїни такі собі, а без гармат, пороху, куль та рушниць із самими ратищами далеко не попреш. Юзько Шелест мертвий, а без нього кошовий Калнишевський не піде на співпрацю із повстанцями. Залізняк покладав дуже велику надію на допомогу із Запоріжжя, але як її здобути?

– Прибули отамани, – повідомив молодий джура, виводячи із задуми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судний день » автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи