Розділ 19

З кожним днем напруга у місті все більше зростала. Спочатку міщани та «гості міста», що втекли сюди від козацької розправи, намагалися вести звичне для себе життя. Та коли почули, що гайдамаки захопили Лисянку та йдуть сюди, зловіща тиша запанувала над містом. Усі зі страху принишкли. Губернатор та його наближені безперестанку заспокоювали міщан, що фортеця неприступна, що припасів вистачить на довгий час, що йде підмога. Та це не допомагало. Шляхта знала, що гайдамакам допомагають хлопи, міщани й козаки, тому дивилися на всіх із підозрою. Особливо сотник Гонта та його козаки відчували на собі неприязні погляди, чули за спиною перешіптування.

Сам пан сотник бачився із сім’єю всього раз: дружину та двох донечок губернатор тримав у своєму домі. Самого сотника зі старшиною та козаками вже двічі заставляли всенародно клястися на Біблії у вірності. Козаки спокійно робили те, що їм було велено. Вони були стримані, лише переглядалися між собою.

Губернатор козакам також до кінця не довіряв, та мусив носитися з ними. У них була військова сила, що могла стати місту у пригоді. Одночасно пан Младанович заходився створювати й інші воєнні підрозділи. Зброї в місті вистачало, і міський уряд почав озброювати всіх, хто міг чинити ворогові опір. Першими на заклик губернатора відгукнулися євреї. Вони на диво враз перетворилися з лякливих торговців на войовничих жовнірів, що були готові до оборони. Військові кожен день готували їх до скорих боїв з ворогом. Ще більше таких оборонців з дрібної шляхти, їхніх слуг та євреїв було у таборі, який виріс поряд із містом і був чудово фортифікований.

Пан Младанович дивився з башти на табір. До нього підійшов Аврамко, знаменитий орендар, що тримав свої фільварки, млини, корчми й постоялі двори.

– Гарна робота, – мовив орендар із зачудуванням.

Губернатор поглянув на нього зверху вниз.

– Хто робив, – з гордістю мовив пан.

– Гм. І за які гроші, – це вже з натяком сказав Аврамко.

Губернатор шморгнув носом.

– Чого ти хочеш? Ти ж не прийшов сюди просто так.

Орендар таки сказав:

– Я прийшов, щоб висловити думку багатьох людей, що намагаються знайти в місті захист. Від людей, які не раз прислужилися місту, і ще не раз, я впевнений, стануть у нагоді.

Губернатор знову шморгнув носом.

– Кажи.

– Ми не хочемо, щоб тут був Гонта.

Мабуть чогось такого губернатор сподівався.

– Сотник довгі роки вірно служив родині Потоцьких. До того ж командувати козаками будуть інші старшини, як от полковник Обух, а вже ця людина – до кінця мені вірна.

– Так, пане губернатор, однак Гонта має на козаків дуже великий вплив. Про нього багато чого цікавого розповідають, ніби він завжди був до хлопів поблажливим, але ніхто не знає, що в нього в голові. Усі вони зрадливі й хитрі, як змії. Треба вислати його проти гайдамаків: якщо буде битися з ними – добре, якщо приєднається до них – вдруге добре, бо зрадник у місті – гірше чуми.

Губернатор відвернувся.