Розділ 26

– Іуда!

Він раптом стрепенувся. Хто кричав? Десь із гурту полонених. Поглянув на Кречетнікова, той продовжував щось говорити, нічого не чуючи. Гур’єв втягнув голову в плечі і сів рівно, продовжуючи слухати генерала.

Отаман Швачка, посидівши якийсь час у Фастові, зібрався з силами й рушив знову на Білу Церкву, яку збирався того разу добути. Проте новини про появу московських військ, та участь їх у придушенні повстання різко поміняла його плани. Він, зустрівшись із сотнею Левченка, рушив на південь, щоб триматися поближче до густих холодноярських лісів та до Дикого Поля. Проте уже під Богуславом він зрозумів, що його планам не судилося збутися: швидким маршем наближався полковник Протасов. Не маючи незграбного обозу з пораненими, жінками й дітьми, він спробував би маневрувати, ухилитися від бою та виманити ворога на більш сприятливу для себе позицію. Але зараз він мусив приймати бій тут, закриваючи шлях до відступу для обозу.

Найперше колії отаборилися, обставили табір кількома рядами возів, а потім викопали рів та шанці, насипали вал. Такі оборонні редути дозволяли протриматися якийсь час у боях із ворогом, що переважав вдесятеро. Адже гайдамаків зі Швачкою залишилося шість сотень, та півтораста селян, які недавно лише приєдналися до повстання. Вони навідріз відмовилися покинути отамана в тяжку хвилину. Інші пішли з обозом, а ті залишилися. Швачка замилувався ними – у шапках, свитках, із вилами та косами за плечима. А дух, як у древніх спартанців…

Гайдамацький табір був розміщений між двома перелісками, що захищало його від масованого штурму, а з тилу була Рось. Москалі взяли табір у лещата.

– Подивіться, панове, скільки москаликів понаганяли, – мовив Швачка, дивлячись із валу за рухом російських військ. – Гарна буде косовиця.

Поряд із ним були отамани Журба та Левченко.

– Які то гості? Ми їх сюди не просили, – відповів задумливо Журба.

Мусив вставити і Левченко.

– А й справді, вони мов татари, без запрошення. Тільки татари ніколи в родичі не набивалися. А тут ніби й брати…

Тим часом до табору під’їхали депутати.

– Гей, у таборі! – крикнув один з них.

– Підходь ближче, бо не чути! – гукнув йому у відповідь Швачка.

Солдат явно боявся підступитися. Проте був гострий на язик.

– Добре, підійду, раз просите. Тільки гостя, чур, не ображати.

Гайдамаки переглянулися.

– Ніхто не буде. Ми тебе навіть добре почастуємо. Свинцевим горохом.

Солдат, підходячи, проковтнув зі страху слину, але знову знайшовся.

– Спасибі, снідав уже.

Колії посміхнулися. Тим часом солдат підійшов ближче й гукнув: