Розділ 11

Пан Станіслав Хічевський служив у київського воєводи Потоцького збирачем податків. Ні, він не ходив по хатах із великою торбою і не їздив на возі. Його справою була перевірка документів, а також відповідність тих документів тому, що є насправді. Перевіряв переважно губернаторів та великих орендарів.

Пан Канівський не був ані губернатором, ні, тим більше, орендарем. Він доводився досить близьким родичем воєводі Потоцькому, мав у своїй власності великі маєтності, в тому числі в містах Богуславі та Каневі.

І Хічевський, і Канівський були присутні при розмові губернатора Младановича із ротмістром конфедератів, тож кожен із них приїхав до Канева зі своїми думками і турботами. Пан Канівський років мав десь біля п’ятдесяти, був досить огрядний і високий. Хічевський же, навпаки, – худий, високий, спокійний, трохи блідий на обличчі.

– Правильно зробив воєвода, що підтримав конфедерацію. Нічого, тепер дамо москалям прикурити, – говорив збуджено пан Канівський.

Вони саме розмістилися у замку, а челядь швидко накрила на стіл: господар був втомленим і голодним з дороги.

– Ну, москалям ми нічого зробити не зможемо, – заперечив пан Хічевський.

– А це чому?

– Бо москалі як той ведмідь, а ми – як мурахи.

– Може, й так. Але нам турки допоможуть. Чув пан, як ротмістр розказував? Признаюся, колись я був набагато гіршої думки за того Вороновича, а він таки виявився зацним чоловіком.

Хічевський тим часом уплітав уже третю канапку.

– Турки турками, то є, пане, велика політика. Шкода мені тільки нашого краю, що мусить таке лихоліття пережити.

Панові Канівському ніяк не сиділося за столом, він підвівся і почав ходити по кімнаті.

– Мусимо позбутися Понятовського – клятого зрадника. А ще – схизми. То від неї у нас усі біди.

Хічевський налив у кубки ще вина.

– Якщо позбудемося всіх православних схизматів, то хто тоді буде на нас працювати?

Відкрию вам, пане Миколаю, одну таємницю. У кожного тут є своя вигода: воєвода заробляє дивіденди політичні, губернатор – гроші, Воронович – ще щось. І лише ви, пане, щиро перейнялися цим усім.

– Так, перейнявся. Мало того: я готовий віддати багато свого майна, аби тільки конфедерати добилися своєї цілі. Чекай, пане, а про які гроші ти кажеш?

Хічевський продовжував собі покійно обідати, запиваючи все запашним напоєм.

– Ну як? Це ж очевидно: на війну можна багато чого списати… Повірте, пане Миколаю, у пана уманського губернатора не все так чисто із документами. Зрештою, як і в кожного. Усі ми хочемо жити у замках, їздити на каретах і харчуватися ніжним м’ясом кроликів та куріпок.