Розділ 8

Левченкові та його побратимам потрібно було терміново десь заховатися – конфедерати їм ніколи не пробачать убивства своїх товаришів. Особливо Воронович.

Вони передали вісточку сотникові Гонті, а самі рвонули у бік Корсуня, а вже звідти опинилися в Богуславі.

– У мене тут дядько, – вирішив за всіх Моторний, коли стали перед міською брамою на березі Росі.

Тим часом з Іваном ставало дедалі гірше. Рана, що завдав йому конфедерат, виявилася набагато небезпечнішою, ніж козаки вважали досі: у Левченка піднявся жар.

– Його терміново треба показати цирульнику, бо віддасть Богу душу, – мовив Гаранджа, дивлячись на бліде обличчя товариша.

– Не поспішайте мене хоронити, – відповів Левченко, намагаючись бути бадьорим, однак голос його був уже досить слабким.

– Нас можуть тут шукати, – сказав Гаранджа. – Зробимо так: ти, Федьку, біжи до свого дядька і приведи його сюди. Краще – візьміть воза. А ще – якісь старі лахи, бо наші козацькі мундири здалека світяться!

Моторний так і побіг городами.

Тим часом козаки зіскочили з коней, допомогли зійти Левченкові.

– Ох, Іване-Іване, як же ти так дався тому панові…

– Я не хотів. Так вийшло…

– Ну, тихо-тихо, – заспокоював Борщик. – Ляж отут, зараз приїде підмога. Потерпи.

Моторний і справді повернувся досить швидко: приїхали з дядьком на возі.

– Кладіть його обережно на сіно, – скомандував дядько, при тому кинувши козакам якісь старі свити. – А самі перевдягайтеся.

Доки козаки виконували його наказ, дядько взяв їхніх коней за вуздечки.

– Вези, Федьку, хлопців до хати, а я відведу коней до кума Пилипа: нехай поки постоять у нього в млині – подалі від людських очей.

Левченка почала розбирати лихоманка, тож він уже не пам’ятав, як його зняли з воза і занесли до хати. Трохи в голові просвітліло, коли побачив над собою якогось чоловіка, схожого на єврея.

– Ой-вей… – лише мовив чоловік, оглядаючи його рану.

Шлема трохи знався на лікуванні, тому багато хто із богуславців звертався до нього по допомогу.