Розділ 12

Ватаги конфедератів розросталися: пани бачили безкарність погромів, грабунків та вбивств, тож один за одним вступали до лав конфедерації. Православні по містах і селах також почали гуртуватися: одні для того, щоби дати опір, а інші ховалися у лісах, аби перечекати там лиху годину. Зріла гроза – так більше продовжуватися не могло…

Воронич засів у Медведівці. Він за рахунок місцевої та навколишньої шляхти поповнив свої сили немало. Тепер їх було біля двох тисяч – досить потужна сила, тому його люди взяли Медведівку під свій контроль.

Відразу ж регіментар зібрав у ратуші міських ктиторів і райців. Усе це були переважно старші мужчини, достойні люди міста. Він сидів у великому кріслі, людей поставив перед собою. Вони скупчилися, переговорили і виставили найстаршого, щоб говорив від імені всієї громади.

– Ми, пане ротмістре, дуже занепокоєні з того, що роблять ваші люди в місці. Міщани скаржаться, плачуть, бо жовніри і шляхта дуже утискають їх, кривдять. Просимо пана заступитися за людей.

Воронич махнув рукою.

– Зараз військовий час, а у війну населення повинно перетерпіти деякі незручності заради перемоги. Крім того я все знаю, що робиться в місті, і зібрав вас зовсім не для того, аби вислуховувати ваше скиглення.

Ктитори переглянулися. До них так нахабно ще не звертався ніхто.

– Мушу сказати, пане Вороновичу, що ми мали розмови і зі старостами, і з воєводами, і з губернаторами – і всі вони поставилися з повагою до нашого сивого волосся, до нашого чину. А пан… Ми вимагаємо, аби шляхта припинила збиткуватися над людьми. Маємо королівські листи і грамоти, і коли треба буде…

– Годі, бо, клянуся всіма перунами, накажу повідрубувати вам голови! – грубо крикнув шляхтич, обриваючи мову старого ктитора. – Як ви смієте так говорити до мене?! Король – зрадник! А ви? Розвели тут гайдамацтво, так що ті лотри нападають вже на шляхту! Куди ж ви дивилися, що допустили до такого? А може, це з вашої руки навколишні ліси аж кишать тією наволоччю?! Ви, схизмати, всі одним миром мазані!

Ктитори аж відступилися.

– Не маєш, пан, права так говорити. Ми господарювали у місті, за людей дбали, а до гайдамаків не маємо ніякого відношення, і кожен суд це доведе, – спокійно заперечив той самий дід.

Воронич спідлоба поглянув на нього.

– Я буду вашим суддею і, якщо треба, катом. Тому слухайте уважно мою мову: ви повинні довести свою відданість та лояльність до шляхти, яка стала на захист ойчизни проти зрадника-круля. Ви маєте прилюдно відректися від схизми і прийняти католицтво. Тоді я вам повірю. А тепер ідіть, подумайте, вас покличуть.

Два жовніри виперли людей із зали.

Регіментар втомлено заплющив очі, спробував відпочити.

Ктиторів привели до зали вдруге десь за годину. Воронович уже чув, що зі двору долинали десятки людських голосів, отже жителі Медведівки уже зібралися. Ктитори стояли вкупі, як і раніше. Попереду був той самий дід.

– Ну що надумали?

Трохи помнувшись, старший відповів:

– Наші, пане, діди, їхні діди, і дідів діди були віри благочестивої, і ми від православ’я не відречемося.