Розділ 14

Місто тільки що притихло, заспокоїлося. Мали співати треті півні – почало благословитися на світ. Минула ніч була, напевно, самою страшнішою з усіх, яку переживала коли-небудь Медведівка. Навіть найстарші з мешканців не пам’ятали за своє життя таких злодіянь, які чинили тут сьогодні люди Вороновича.

Розправившись за наказом ротмістра із міськими ктиторами, шляхта взялася грабувати людей. Цілу ніч пани чинили погроми й насильства, а під ранок кудись шмигнули з міста. Залишили після себе кров, сльози, прокльони, а ще сотню жовнірів, щоби пильнувала порядку.

Сторожа не спала. Два жовніри стояли на замковій вежі, оглядали все навкруги. Найбільше вони пильнували з боку Мотронинського лісу, з Холодного Яру.

– Кажуть, рабусів чимало зібралося у тому Холодному Яру. Кілька тисяч, – говорив один жовнір іншому.

– То й що, – була відповідь. – Вони озброєні самими колами, недаремно їх прозвали «колії». Один добрий натиск нашої кінноти – і ці смердючі купи порозбігаються хто куди.

На деякий час запала мовчанка. Нарешті перший знову сказав:

– Ще говорять, що цієї ночі має відбутися у них рада, будуть ножі освячувати.

– А ми проти їхніх ножів виставимо гармати.

– Між хлопами крутиться чимало запорожців.

– Та що так лякаєшся цих лотрів? От мені б з ними зустрітися – я уже їм показав би. Трощитиму їхні голови, як капусту. Або, краще, порозганяв би їх батогом, щоб ішли до плуга. Наш пан Воронович, мабуть, вже розтерзав їх кубло в Мотрониному, скоро й за інших візьметься.

Саме в цей час сонце уже показалося над Мотронинським лісом і вранішній туман почав розсіюватися. Жовнір саме прикурив люльку, затягся димом. Раптом його погляд застиг. Люлька нараз випала з широко відкритого рота. Товариш і собі оглянувся.

– Матко Боска!

З лісу в бік містечка сунула сила-силенна озброєного люду. Їх уже було видно сотні, а нові полки все виходили й виходили з лісу.

– Чого ти стоїш?! – забелькотав до свого товариша жовнір, який щойно нахвалявся розганяти коліїв батогами. – Біжи, буди губернатора, підіймай сторожу, а я решту на ноги поставлю. Тікати треба звідси, доки гайдамаки не прибігли сюди. Матко Боска, порятуй нас!

Через годину отаман Залізняк уже стояв на міському майдані в оточенні своїх людей та мешканців містечка. Ціла Медведівка вийшла йому назустріч, а от губернатор зі своїми посіпаками зуміли втекти.

Залізняк уже знав, що тут виробляли конфедерати. Максим спідлоба оглянув усе навкруги, коротко скомандував:

– Бийте, братці, панів. Хто грабував вас – того грабуйте, калічте тих, хто вас калічив. А котрий душу загубив – відправляйте без вагань до чортів у пекло!

Люди кинулися по місту, відшукали конфедератів, які не встигли втекти з губернатором та не пішли з Вороновичем. Розправа була швидкою. Жовніри й не думали чинити опору – повтікали з міста, мов щурі.

– Паліть панські кубла, щоб і духом панським не смерділо. Діліть панське добро та гайда з нами!!! – далі командував Максим.