– Війна наступає на наш край. Страшна й руйнівна війна. Хлопство, спутавшись із запорожцями та за намовами московської цариці, виступило, щоб розвалити наш державний лад та залити кров’ю землю.
Судячи із тих слів, справи дійсно були непростими – і панство від страху піджало хвіст.
– Невже полчища гайдамаків підступають до Умані? – запитав сотник.
Капітан вловив у цих словах ноти іронії. Він оглянувся. Козаки з увагою дивилися на нього. Він промовив:
– Вони захопили кілька міст, а хлопи і деякі зрадливі сотники зі своїми козаками пристали до них. Вони нещадно ллють кров і стратили вже чимало людей. Можливо, лотри не підуть на Умань, тож мусимо згуртувати сили.
«Заспівали-таки треті півні», – подумав про себе пан сотник, а вголос мовив:
– Що ж, мусимо, значить, мусимо. Жінко, збирайся, їдемо. Хлопці, летіть у всі кінці та збирайте сотню до Умані. Хто має з ким – ідіть прощатися. Решта – за мною!
Не минуло й кількох годин, а бричка в супроводі двох десятків козаків котилася й стрибала по вибоїстій дорозі. У ній їхала молода дружина з малими донечками пана сотника, а сам Гонта їхав поруч на гнідому жеребці. Поспішали. Їхали по голому степу і все навкруги було видно як на долоні. Коли наблизилися до невеличкого переліска, сотник натягнув вуздечку і переглянувся зі своїми козаками. Вони зрозуміли і перевірили, чи налаштовані пістолі і чи легко виймаються шаблі з піхов.
– Чому ми спинилися, пане сотнику? – запитав один з козаків – найменш досвідчений.
– Зазвичай у цій балці гніздиться багато птахів.
– А що нам до них, до тих птахів?!
– Їх не чути, от що. Краще ту балку об’їхати.
Ця пересторога виявилася не даремною – за якусь мить з переліска вискочили гайдамаки.
Козачі коні почали махати головами та топтатися на місці.
– До бою!!! – ревнув Гонта.
Козаки зайняли кругову оборону, проте їх шанси були невисокі – гайдамаків було близько сотні. Та вони не напали – зупинили своїх коней.
– Без наказу не стріляти!!! – скомандував сотник.
На Гонту дивилися десятки мушкетних дул, сам сотник наставив свої пістолі на нападників. Так і застигли. Від гайдамаків виїхав молодий отаман і рушив у бік сотника. Під ним гарцював такий самий гнідий румак, як у Гонти, так само нервово гриз зубами вудила.
– Чолом тобі, пане сотнику! Чолом, батьку…
– Левченко? Невже ти, Іване?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судний день » автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15“ на сторінці 2. Приємного читання.