TextBook – Мене викликав губернатор: пани хотіли грошей… На ту свою конфедерацію… Я чув, як вони говорили… Пан Канівський побачив Марусю зі своєї карети, тож захотів собі… Ви не знаєте його, пане, – це справжній диявол. Але скажу вам – дівчина його перемогла: так і не далася, а він її за це вбив із рушниці…
Останні слова розворушили душу Левченка, комок підійшов до горла.
– Перемогла… – повторив тихо.
– Може, припекти жида, аби ліпше співав, – порадив Моторний.
– Не треба. Він нам ще може знадобитися. Вдаримо на Жаботин.
Ці слова були немов грім з ясного неба. Гайдамаки переглянулися, однак ніхто і слова не сказав. Левченко продовжив:
– Вдаримо раптово, доки пани бенкетують. Накриємо всіх разом і справимо криваву тризну за Марусею! Ні, не тільки за Марусею: згадаємо і за Данила Кушніра, титаря мліївського, і за сотника Харка, і за сотні інших: кожен за свого! Тож ідіть по лісах, байраках та яругах: всюди, де ховаються бурлаки, скликайте їх. Час настав!
Моторний поплескав товариша по плечу і скомандував:
– По конях!
По кладовищу почулося кінське тупотіння, яке дуже швидко рухалося в напрямку чорного лісу, доки все не затихло.
Отаман відчув, що він тут лишився не один. Так і є: з темряви вийшов Гаранджа.
– Послухай, брате, дарма ти це затіяв. Одна справа – трусити дрібних панків, а зовсім інша – напасти на озброєних конфедератів.
– Я нікого не примушую. Та побачиш, скільки зараз люду збереться. Люди вже не можуть терпіти.
Гаранджа наполягав:
– Навіть якщо ми зможемо це зробити – за нами почнуть ганятися не лише конфедерати – уся королівська рать тут буде! Вони перевернуть усі ліси, поля та села, аби знайти нас!
– Рідна земля нас заховає.
– Дарма. Марусю твою і так уже не воскресити…
– Годі! Я вже давно думаю про те, що конфедератам треба дати відсіч!.. Послухай, брате, я тебе розумію. Не хочеш каляти руки кров’ю – відступися!
Вони стояли і дивилися один одному в очі. Тоді Гаранджа відступив, відійшов далі до їхніх коней, що паслися віддалік. Через хвилину Левченко почув стукіт копит коня. Не втік-таки…
Левченко лишився наодинці: йому треба було подумати. Однак думки так і не лізли в голову. Раптом козак став навколішки перед могилою, а тоді впав на неї, ридаючи і стогнучи, немов дикий звір…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судний день » автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 12“ на сторінці 4. Приємного читання.