Розділ 12

Узгодивши план оборони й контрудар, Залізняк продовжив давати розпорядження. Він підійшов до панотця; той був тут і все чув.

– Панотче, вам з братією краще буде заховатися десь, а то скоро тут таке почнеться… Боронь боже, куля зачепить або ляхи прорвуться.

Лице священика було незворушним.

– Максиме, якщо нашому монастирю судилося ще й пережити різню в своїх стінах, то, видно, на це є Божа воля. Та не примушуй мене у час скрути залишати свою обитель. Я хочу бути тут, хочу бачити, як усе це гине, – він показав на церкву, келії… – І якщо треба, загинути разом з ним. Я поклав сюди все своє життя…

Залізняк нахмурився, проте заперечити не міг.

– Гаразд, тільки зберіться всі в одне місце. Найкраще – в церкву, бо інші будівлі накриті соломою, то можуть спалахнути.

Колії з ченцями готувалися. Тим часом прибіг вартовий і сказав, що шляхта вже зовсім поруч.