Розділ 11

Хічевський хоч і не скоро, але розплющив очі.

– Що? Що сталося?!.

– Розмова є.

– Але ж ніч надворі! – очі Хічевського готові були знову заплющитися.

– Вставай, пане! Чи я маю сам тут сидіти?!

Відмовити панові Миколаю було годі, тож Хічевський підвівся, стягнув зі своєї товстушки легеньке покривало і сам ним обмотався, прикриваючи наготу. Пан Миколай був голим, не встидаючись товариша, і це трохи бентежило пана Хічевського. Пан Канівський це зауважив.

– Що, не бачив пан ніколи голого чоловіка? Слухай, пане, а може, тобі краще було б юнака замість дівки?

– Та нє, ви що, пане Миколаю…

– Чого ж. Іще давні греки казали, що жінки – для розмноження, а молоді хлопці – для утіхи. Так що ти, пане Стасю, кажи, не встидайся!

Хічевський продовжував протирати очі, тоді ж заходився їсти фрукти із таці.

– Та нє, пане Миколаю, може, іншим разом. Кажіть, чого вам не спиться.

Пан Миколай розправив вуса, заговорив діловито.

– Розумієш, пане Стасю, бачу я, що мушу всі справи робити особисто – нема на кого покластися.

– Ну, – мовив Хічевський, зовсім не розуміючи, до чого хилить його товариш.

– У Каневі я порядок навів: гайдамаків та їх поплічників половлено і кинуто до холодної.

– І що?..

– Тепер треба зробити так само у Богуславі. От я і вирішив податися туди з ранку.

– Як на мене – не дуже гарна ідея, – скривився Хічевський і потягнувся до посудини з вином, однак та виявилася порожньою.

– Чого ж? Треба дати тришия отим усім губернаторам, орендаторам, ротмістрам. Побачиш, як зараз почнуть бігати, мурашитися, робити свою роботу, котру, я так бачу, вони геть запустили. Все, вирішено – на світанку вирушаємо. Ти, пане Стасю, складеш мені кумпанію, аби не так сумно було в дорозі. Та й на паперах отих я не дуже розуміюся.

– Так ми ще тут не до кінця розібралися.