Розділ 11

– І чорт з ним. Давай, друже, збирайся: скоро світатиме!

Пан Миколай уже добре ввійшов у роль суворого господаря. Його нежданий візит потряс усіх жителів Богуславського замку, особливо тамтешнього губернатора. За порадою пана Хічевського пан Канівський взявся відразу за нього, вимагаючи різних документів, цифр та пояснень. Губернатор і справді налякався, всі навкруги забігали, зашаруділи, так що замок враз перетворився на великий мурашник. Бачачи це, пан Миколай ще більше почав «кидати перуни», погрожуючи всіх посадити до тюрми, а то й «вбити власноручно». І не знати чим би скінчилася вся ця «ревізія», якби губернаторові в голову не прийшла рятівна думка.

– Та ми великої влади над землями тими не маємо, бо всі вони в орендах, посесіях. От кого треба питати – орендарів. Виходить так, що вони взяли у панства все готове, багатіють на тому, а коли треба чогось від них: «Ой, які ми бідні». От хоча б взяти Аврамка…

– Сюди його! – раптом гаркнув пан Миколай.

Губернатор вклонився і швидко вийшов із покоїв, по дорозі дякуючи Богу, що зумів перевести гнів пана на когось іншого. Головне – справу дотягнути до ночі, а там вже пан губернатор знає, як задобрити свого господаря.

– Я жив бідно. Дуже бідно, а тоді мене ще й обікрали…

Так почав виправдовуватися єврей Аврамко перед паном Канівським, коли став перед ним у замкових покоях.

Орендаря витягли з хати гайдуки губернатора і стрімголов повезли до губернатора. Саме споночіло, тож Аврамко весь трясся від страху, не знаючи, чого йому тепер чекати.

– Хто тебе обікрав? – запитав суворо пан Миколай.

Аврамка і справді недавно пограбували люди, що назвалися конфедератами. Єврей з’ясував пізніше, що це не були люди ротмістра Вороновича, тож тепер кусав собі лікті, що віддав гроші бозна-кому. Що б там не було, а про це поки що Аврамко нікому говорити не став – боявся помсти…

– Хіба ж нема кому, ой-вей… То панство, то жовніри, то шляхта. Бідний єврей – як горох при дорозі: хто захоче, той і скубне.

Пан Канівський не став цього слухати, а зробив орендареві такий рознос, що той аж голову втягнув у плечі.

– Геть звідси, шолудивий! – нарешті закінчив пан Миколай. – А завтра я вас всіх до стіни поставлю!

Бідний єврей вийшов із замку, спустився сходами вниз і пошкандибав до брами, опустивши голову. Тут на нього вже чекав губернатор, який одягнувся у плащ і накинув каптур на голову.

– Ну, що?

Аврамко впізнав його.

– Нащо ви мене так підставили, пане губернаторе, що я вам зробив поганого? Я ж кожного місяця плачу вам такі гарні гроші, щоби мене ніхто не займав, щоби дали працювати спокійно. А ви…

– Стули пельку. Сподіваюся, ти нічого такого не сказав Канівському?

Єврей у відповідь лише зітхнув.

– Послухай, – продовжив губернатор. – Мусимо разом вийти з тої халепи. Ти ж не хочеш, щоби завтра він приїхав до тебе і зробив там погром?