Розділ 11

І тут пан щосили вдарив дівчину по щоці. Вона миттю затихла.

– Годі. Починай братися до справи, шлюхо.

Вона відвернулася, заплющила до болю повіки, аж до крові перекусила губу. Пан важко дихав від жаги, підійшов до неї. У руках його була скринька, він витяг з неї золоті монети, персні, намиста, цілу жменю підсунув їй.

– Це все буде твоїм. Бери.

Вона відсунула його руку, раптом впала перед ним навколішки, обняла за коліна.

– Паночку, не треба мені золота-серебра. Честь моя і добра слава для мене дорожча за життя.

Він важко дихав – Маруся виявилася досить сильною. Однак пан Канівський був не таким, щоби уступити хлопці. Він підняв її, знову кинув на ліжко, спробував лягти на неї. Дівчина пручалася. Нарешті вона вкусила пана, а тоді відштовхнула Канівського так, що він таки з ліжка впав.

Мить пан так пролежав, аж раптом схопився, важко дихаючи: опір дівчини зводив його з розуму, а тіло аж горіло в бажанні.

– Ну все, зараз я тобі покажу.

Намагаючись зґвалтувати, пан почав заламувати їй руки і бити, однак дівчина таки не давалася. Боротьба тривала досить довго, доки раптом пан Миколай не зрозумів, що самотужки їй ради не дасть.

– Відпусти мене, пане, – раптом знову попросила Маруся.

– Е ні, голубко. Або ти будеш сьогодні моєю, або нічиєю.

Він зняв зі стіни рушницю, поволі став ладувати. Маруся спокійно дивилася за цими приготуваннями. Він чекав, що вона попросить його ласки, тому робив це повільно. Та красуня мовчала. Пан Канівський наставив на неї свою зброю.

– То що вибираєш, смерть чи мою любов?

Вона поволі підвелася, стала перед паном бліда, але не зламана. Навіть від стіни відійшла, аби стояти рівно й гідно прийняти свою смерть.

– То що, говори, проклята хлопко!

– Прийми, Господи, мою душу, – лише тихо сказала Маруся.

У цю ж мить бахнув постріл.

Гайдуки, що прибігли на шум, стояли бліді, мовчки дивилися на свого патрона.

– Чого дивитеся, наведіть тут лад! І ще, завтра підете до її старого, скажете, так і так, померла твоя дочка. Віднесете йому грошей!