Розділ 11

Аврамко знову зітхнув. Губернатор продовжив:

– Пан Миколай збирає на потреби конфедератів. Потрібні гроші, припас і фураж для коней. Дамо йому добровільно – тоді відчепиться. Шукай.

Аврамко зітхнув ще раз, розуміючи, що більше нічого не може ні сказати, ні зробити.

– У Каневі він наказав хапати гайдамаків – там ціла холодна людьми забита. Місто загомоніло, не дай Бог бунт спалахне. У нас гайдамаків нема, чув? Інакше твоя корчма спалахне першою. Чув?

На цей раз Аврамко ковтнув слину і швидко кивнув головою на знак згоди.

– Ще одне. Пан Канівський любить побавитися. Треба йому підложити таку дівку, щоби він вдовольнився, заспокоївся і поїхав геть з нашого міста. Під час пиятики в Каневі пан Миколай сказав, що давненько вже не мав невинної. Розумієш?

Аврамко знизав плечима.

– Чого ж не розумію. Але де ж таку взяти?

– Думай! Ти краще знаєш це місто!

Орендар почав перебирати всіх дівок в голові і раптом зупинився на Марусі – дочці старого Бондаря. Вона була досить гарною, молоденькою і під хлопом не була точно: батько надто сильно її беріг. Та й не любив Аврамко того Бондаря – щось у ньому було таке гайдамацьке.

– Є тут одна. Але буде брикатися.

– А так навіть краще, – вишкірився губернатор. – Нехай пан Миколай згадає молоді роки і приборкає непокірну кобилицю…

– Її батько…

– Чорт з ним. Коли пан Канівський поїде, дамо тому батькові грошей, аби дуже не плакав. Покажеш моїм гайдукам, де вона живе…

Пан Миколай уже втомився за цілий день. Хічевський пішов спати раніше, залишивши свого товариша на самоті. Пан Канівський не мав сьогодні охоти до жодних забав, уявляючи собі, як завтра буде громити в пух і прах губернатора і орендарів.

Раптом хтось постукав у двері.

– Якого дябла стукаєш? – рявкнув. Йому з-за дверей відповів голос губернатора:

– Маю для пана невеличкий незайманий подарунок…

Пана Канівського зацікавило саме слово «незайманий». Спершу він хотів послати губернатора під три чорти, але стримався: йому кортіло хоча б поглянути на те, що йому збиралися подарувати.

На ній, крім сорочки, нічого не було. Магнат не знав, що дівчину вихопили сонну прямо з ліжка, що побили і пригрозили її старому батькові. Хоча, як би навіть знав, то це б його сильно не збентежило – такі явища досить часто траплялися у ті часи. Навпаки, пан Миколай зараз дивився на дівчину, як мисливець на загнану лань… Незважаючи на те, що вона була до смерті налякана, обшарпана, пан Канівський не міг не помітити її вроди: високий зріст, стрункий стан, довге густе волосся. А які брови, очі, губи, щічки, ух! Далі пан староста опустив свій погляд униз і почав собі уявляти, що там під сорочкою у дівчини. Від однієї цієї думки хвиля бажання поглинула його.