Розділ 8

Аврамко повитягував усе з шухляди, повикладав перед гайдамаками. Грицько почав переглядати, зазирнув у книгу.

– Чорт його знає, що це за холера. Понаписував щось тут на своїй поганій мові, перун його розбере, де тут дебет, а де кредит. А це що таке? Що це тут написано? Два додати п’ять буде вісім? Га, скажи, гаде.

– Скільки треба, вельможний пане, стільки й буде. Тепер так по-новому облік ведеться. Час такий настав.

Левченкові стало смішно: хитрий гаспид, ух хитрий. Але виду не подав. Федір вихопив книгу з Грицькових рук – кинув геть, а сам зсупив суворо брови, поклав руку на руків’я шаблі.

– Молися, єретичний сину.

– Добре, зачекайте, – пробурмотів орендар, побачивши, що смерть нависла над ним. – Там, у перинах. Я готовий поділитися з вами.

– Не з нами, – заперечив Гаранджа. – Ці гроші підуть на потреби конфедерації.

Орендар і справді почав ділитися, під притиском довелося виказати ще кілька своїх сховок. Тим часом Гаранджа нищив усі папери, якими орендар тримав людей у своїй неволі.

Знищивши усі документи, перевдягнені козаки зсипали всю здобич в мішок, також набрали з корчми харчів, а Аврамка зв’язали.

– Гаразд, орендарю, – мовив Моторний. – Поки що ми тобі вибачаємо. Але надалі – пильнуйся: не дай Бог, щоб ти ще хоч одну людину скривдив, обдурив. Дізнаємося – гаплик тобі!

Зв’язали, натягли мішок на голову і кинули в підвал.

– У стайні є коні, – забираємо, – і гайда, будемо вимітатися звідси, – скомандував Гаранджа.

Вони рушили нічним містечком: троє вершників і Петро Борщик на бричці.

– Що це таке було? – запитав Левченко дорогою.

– Ти ще не знаєш, братику. Тут, у лісочку, товариство добре зібралося – десь із півсотні буде. Панів поволі скубемо, орендарів трусимо – роботи вистачає, – розповів поспіхом Гаранджа.

– Приєднуйся – отаманом будеш, – долучився і Моторний.

Корчма була поза замковими мурами, тому дорогу до лісу вже нічого не могло перекрити, крім… Крім нічної сторожі. Шляхтич та п’ятеро жовнірів ішли по дорозі назустріч гайдамакам.

– Тихо, сам говоритиму, – попередив Левченко.

Вартові перекрили їм дорогу.

– Чолом, панове! Кажіть мені зараз, чиї ви! Чи сторону короля тримаєте, чи шляхетської конфедерації?! – нічого не чекаючи, першим по-польськи гукнув Іван п’яним голосом.