Розділ 8

– Бог добрий, батьку. Знаєте: у мене було різне в житті, і жінок, і дівчат усяких бачив. Але Маруся… Не знаю, що вона зробила зі мною: це просто ангел якийсь.

Старий Бондар насторожився:

– Не потрібно мені того говорити, козаче, їй скажеш… Лише не зараз – мала вона ще, тож не смій дівчині голову морочити, бо начувайся: Маруся – єдине, що в мене є.

Левченко хотів іще щось сказати та раптом побачив, як до двору під’їхала панська бричка і якась постать висунула з неї голову.

– Гей, бидляку, ходь сюди! Швидко, хамів сину, напої мою кобилу і помий мої ноги!

– А може, тобі в вухо дати? – посміхнувшись, відповів Левченко.

– Поквапся, гевале, у нас часу нема!

Іван підвівся і пошкандибав до брички.

– Швидше, хамуню, не заставляй вельможне панство довго чекати на тебе!

– Та йду, йду…

Всередині сиділи Гаранджа та Моторний, перевдягнені на шляхту, Борщик же сидів на козлах, поганяючи коней.

– Ну, як ми тобі? – запитав Моторний після першого привітання.

– Так і хочеться в пику дати, – відповів Левченко.

Тим часом коні рушили.

– Добре, що можеш уже ходити – допоможеш, – сказав Гаранджа, набиваючи пістоля.

– Еге ж, у тебе панські замашки найліпше виходять. Давай, перевдягайся, лахи – он там, – показав Моторний на купу різного одягу, що лежав просто на підлозі брички.

– Звідки цей одяг, бричка? Що це ви надумали?

– Побачиш.

– А як же Бондар… Я й не попрощався.

– До біса. Давай, знімай цю свиту, бо майже приїхали…