Розділ 8

– Постав хлопця на ноги, то я тобі золотом віддячу, – відразу «заохотив» Моторний. – А як ні – начувайся!

– Та хіба ж ми за гроші… – відмахнувся єврей і став чаклувати над Іваном.

Тим часом дядькова дочка швидко накривала на стіл: хлопці з дороги були голодними. Шлема закінчив, сказав:

– Я обробив рану, тепер надія лише на Бога.

Козаки переглянулися, Моторний всунув йому монету до кишені.

– І гляди – нікому ні слова.

Єврей махнув на прощання і вийшов з хати.

Схоже було на те, що Іван заснув.

– От і добре, – мовив Моторний і сів за стіл.

Інші також повсідалися, приєднався також дядько – старий Бондар, що якраз повернувся додому. Саме він взяв у руки пляшку з оковитою, почав наливати в чарки – дружно випили.

– Беріть галушки, доки теплі.

Їли мовчки, швидко змітаючи все зі столу – дядько ж лише встигав наливати.

– Давно так не вечеряв. Галушки можна разом з пальцями з’їсти, – облизуючи ложку, сказав Борщик.

– Еге ж, дуже смачно, – підтвердив і Гаранджа і спитав дядька: – Це жінка ваша такі галушки варить?

Старий Бондар знову налив.

– Померла моя жінка. Вечерю дочка готувала. Маруся.

– Чого ж з нами не вечеряє? – запитав Грицько Гаранджа. – Цікаво було б подивитися на таку господиню.

– Мала ще. Нема чого на неї витріщатися! – строго сказав батько, різко даючи зрозуміти, що у бік його дочки навіть дихати нема чого. Моторний вишкірився:

– Дядько тримає свою Марусю для якогось поважного чоловіка, а не для таких, як ми гевалів, хе-хе-хе.

Раптом дядько дав небожеві ложкою по чолі.