Левченко визирнув із брички: вони під’їжджали до корчми богуславського орендаря Аврамка.
Господар заїжджого двору (так він називав свою корчму) – орендар Аврамко – сьогодні уже гостей не чекав. Він, як завжди, прикрив двері, засунув засов, ратіж, тоді зачепив гачок, зачинив ключем замок один, другий, третій, тоді защепив защіпку з ланцюжком. Тепер настали такі часи, що єврею годі було залишатися на ніч з незапертими дверима. «На ніч ще й шафою треба буде двері підпирати, щоб спокійніше було», – подумав орендар, перевіряючи, чи двері добре зачинені.
Переконавшись, що все в порядку, Аврамко пішов за стіл і почав робити якісь записи в товстій книзі..
У двері постукали. Навкруги шалено загавкали собаки. Орендар здригнувся.
– Відчиняй, проклятий лихварю. Став горілку, меди: гостей маєш у хату.
Аврамко заховав книгу в шухляду стола. Прислухався.
– Ти що, не чуєш, свиняче вухо, коли шляхтичі тебе гукають?!
Орендар підбіг до вікна, обережно виглянув. Грицько це побачив, налякав його, так що бідний Аврамко ледь не впав з лави. Знадвору почувся регіт.
– Відчиняй, орендарю, перуни б тебе прали. Скільки можна гостей під порогом тримати?!
Нарешті єврей впізнав цей голос і пригадав двох шляхтичів, що сьогодні заходили сюди, однак зараз із ними був іще третій, що трохи шкутильгав. Орендар зітхнув з полегшенням, пішов відчиняти двері. Спочатку він відсунув засов, ратіж, тоді зняв гачок, потім відчинив ключем один замок, тоді другий, третій, відчепив защіпку з ланцюжком.
У корчму ввалилися Гаранджа, Моторний і Левченко.
– Ну, ти ніби нам і не радий. Де горілка, де пиво?
Аврамко ще на всякий випадок визирав у вікно. Скидалося на те, що вельможні пани, допавши десь грошей (мабуть, пограбувавши схизматську церкву), прийшли їх тепер проциндрити.
– Та ви, панове, сідайте за столи, в ногах правди немає – а я зараз піду та наточу доброго меду.
– Та годі тобі, краще ходи та випий з нами, розкажи, що нового в місті робиться, а за медом нехай твої служки збігають.
Проте орендар уже йшов до підвалу.
– Та нема більше тут нікого – сам я. Усі порозходилися.
Повернувся він із глечиком у руках.
– Ой-вей, панове, яка велика честь для бідного єврея, що такі зацні пани завітали до його господи. Хай вас благословить Єгова і дасть багато років життя, а вашому дому процвітання. Як каже наш мудрий цадик, у ногах правди немає. Тож прошу розміститися, а Аврамко пригостить панство найкращим вином, поговоримо.
Пропозиція була досить заманлива, проте гості вирішили цього разу культурно відмовитися: посадили господаря за стіл поруч із Левченком.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судний день » автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8“ на сторінці 7. Приємного читання.