Розділ «Українська комісія»

– До речі, отче, – спохватився Засмужний. – Наші відбили у росіян Львів. Можна дати про себе знати рідним.

– Звідси? – засумнівався Саламон. – Навряд. А от тобі це зробити буде легше.

– Я зрозумів.

– От і добре. А зараз іди. Бог дасть, і ми ще зустрінемось.

– Поблагословіть мене, отче! – схилив голову Теодор.

Він ходив серед численних одноманітних дерев’яних хрестів і довго не міг знайти той єдиний, заради якого і прийшов. Від свого останнього приходу сюди могил стало значно більше: кожен день не обходився без того, щоб сюди, на кладовище під соснами, не принесли одного чи декількох покійників. Ось і зараз у яму опускають квадратну труну. Ще один нещасний упокоївся на чужій землі.

Теодор направився до того місця, де ховали померлих під час недавньої епідемії. Дивно, але він майже одразу упізнав потрібний йому надгробок. Під простим сосновим хрестом без жодного напису лежав Осип Бучма. Йому судилося залишитися на австрійській землі назавжди.

Засмужний помолився над могилою друга і покинув це сумне місце.

Більше його тут ніщо не тримало.

У призначений час Теодор стояв перед комендатурою в очікуванні гауптмана фон Шлосмана. Той невдовзі з’явився, кинув погляд на не зовсім свіжий одяг Засмужного і лише сказав:

– Пішли. Де твої речі?

– Усе на мені, – відповів Теодор.

Дійсно, які можуть бути речі у в’язня, якому навіть власне життя не належить!

– Пішли! – повторив Шлосман і заспішив до автомашини, що стояла неподалік.

Теодор пішов за ним.

Коли за ними зачинилися дротяні ворота Талергофа, на стовпах яких звисали чорно-жовті австрійські прапори, Засмужний обернувся і востаннє подивився на це пекло, що опустилося на землю. Тут залишилося його здоров’я, тут топтали його гідність, тут могила Осипа.

– Заїдемо у казарми, – повідомив Шлосман, що сидів ліворуч водія (Теодора посадили на заднє сидіння). – Помиєтесь, переодягнетесь, станете схожим на людину. А то від вас, Теодоре, пробачте, смердить.

На це Засмужний нічого не відповів, лише кивнув головою. Добре, що хоч це. За ці місяці його взагалі за людину не вважали.

Місто Грац виникло не одразу. Спочатку обабіч дороги показалися поодинокі будинки, потім їх ставало дедалі більше і вже у самому місті вони тулилися один до одного, утворюючи повноцінні вулиці. Правда, у саме місто їхати не довелося. Казарми, про які говорив гауптман, знаходилися на околиці, тому, тільки в’їхавши у Грац, шофер звернув вліво, і невдовзі автомобіль зупинився перед довгою приземистою будівлею.

– Приїхали! – сказав фон Шлосман і перший зійшов з автомобіля.