Розділ «Українська комісія»

– На фронт.

Шлосман ще раз подивився на Засмужного, сказав: «Я зараз!» і повернувся до іншого офіцера, майора. Що вони говорили, Теодор не чув, але офіцер декілька разів кинув на нього погляд.

Кінець розмови галичанин розчув. Майор кивнув головою, сказавши «Gut!», і продовжив свій шлях, а Шлосман кивком покликав Теодора.

Засмужний проліз під воринами. На застережливий окрик вартового Шлосман лише підняв руку.

– От що, Теодоре! – сказав він. – На фронт ви не поїдете. Я збираюся вас забрати з собою. Ви згодні?

Теодор спромігся лише на кивок головою.

– Будете у мене перекладачем і унтер-офіцером для особливих доручень. Вам зрозуміло?

– Так.

Шлосман окинув його поглядом.

– Давно тут? – запитав.

– Вже півроку, а раніше в Терезіні.

– Хоч було за що?

– Та навряд чи.

– Родина?

– Залишилися вдома.

– Живі?

– Не знаю. Галичина під росіянами.

– Вже ні, – почув він. – Наші війська визволили Лємберг. Тому є можливість повідомити їм про своє визволення.

Почуте одразу підняло Засмужному настрій.

– Значить, так, – говорив тим часом Шлосман. – Вам повертатися туди (він кивнув на загін) не треба, але й ходити за мною немає ніякої потреби. У вас є дві години вільного часу. Можете використати їх на власний розсуд. Через дві години я прошу вас чекати мене біля комендатури. А ще через дві години від’їжджає наш поїзд.