Розділ «Українська комісія»

Теодор зробив те саме.

До них прибіг якийсь товстий фельдфебель, спочатку скосив погляд на фігуру Засмужного, потім віддав честь.

– Я хочу, щоб ви його помили, поголили і видали нову форму, – сказав без попереднього вступу Шлосман. – Я прийду через годину. Вам зрозуміло?

– Яволь, гер гауптман! – витягнувся фельдфебель.

– Запитання є?

– Яволь! Звання?

Шлосман подивився на Засмужного.

– Ґефрайтер.

У супроводі фельдфебеля Засмужний пішов до будинку, у якому містилася лазня. Судячи з усього, фельдфебель був не в захопленні від Теодора, як, зрештою, і Теодор від фельдфебеля. Поки Засмужний роздягався, щоб помитися і змити з себе запахи майже річного перебування у тюрмах і таборах, фельдфебель мовчки спостерігав. Коли Теодор скинув останні залишки одягу, унтер-офіцер критично оглянув його, щось про себе обчислив і лише тоді зник за дверима.

Теодор залишився сам у лазні, розрахованій на цілий полк. Самого полку у місті не було – під час війни на фронті кожен штик на вагу золота.

Мився довго і методично, стараючись змити усі запахи, якими просочився за час перебування у таборі. Він не бачив себе всього, але знав, що видовище не з приємних. Ну, нічого, кістки є, м’ясо наросте, як кажуть вдома.

Коли Теодор закінчив митися, наче вгадавши цей момент, знову з’явився мовчазний фельдфебель, тримаючи в одній руці одяг, у другій – чоботи.

– Швидко одягайся! – нарешті мовив він. – Пан гауптман чекати не любить, а тобі ще треба до перукаря.

Як приємно надягати на себе свіжий чистий одяг! Лише тепер Теодор зауважив деталі, яких не було в колишній уніформі. Вона належала піхотинцю, а замість кітеля була сіро-зелена блуза, що надівалася через голову. Замість коміра приборного кольору, що символізував певний полк, були лише дві вертикальні жовті смужки, перед якими кріпилося по одній шестикутній зірочці: йому залишили звання ґефрайтера.

Теодор заледве встиг натягнути чоботи, як унтер-офіцер потягнув його далі. Підперізувався широким шкіряним ременем вже на ходу. Кепі натягнути не встиг, бо перукарня знаходилася поруч і на нього там вже чекав гауптман.

Перукар – не менш тучний, як фельдфебель – поцікавився лише, чи залишати вуса, і отримавши ствердну відповідь, узявся до роботи.

Скоро у дзеркалі на Теодора дивилося звичне йому його власне обличчя, правда, дещо худе.

– Gut! – лише сказав гауптман, залишившись задоволений результатом. – Пішли. Поїзд чекати не буде. А нам ще йти до станції.

Дорога, якою Шлосман повів свого підлеглого, була окраїнною і через саме місто Грац не вела. Все ж навіть тут де-не-де та й зустрічалися невеличкі крамнички, які пропонували різноманітні дрібнички. Біля однієї з них фон Шлосман зупинився.

– Зайдемо всередину, – сказав він. – Може, щось купите собі?