Розділ «Українська комісія»

Побачивши здивований погляд Теодора, запитав:

– Що?

– Пробачте, гер гауптман, але ви забули, що навіть одяг на мені не мій.

– Я нічого не забув. То я повторюю запитання.

– Нічого, гер гауптман, – відповів Теодор. – Я вдячний вам і за те, що служитиму з вами.

– Ну, це ще як сказати. То вам дійсно нічого не треба?

– Та ні, – непевно сказав Засмужний. – Хоча…

– Хоча?

– Вже майже цілий рік я не бачив хорошого тютюну.

Шлосман засміявся.

– От воно що! Ну, зайдемо, – сказав він і відкрив двері крамнички.

Вона дійсно була невеличкою. Тут продавали усілякі дрібнички, без яких чоловіче життя було неможливе.

Почувши, що задзвенів дзвіночок, з бокових дверей миттю виник продавець – невеличкого зросту єврей у кіпі. Він розплився у такій усмішці, неначе побачив найрідніших йому людей, про яких довгі роки не чув нічого і які несподівано з’явилися на порозі його дому. Зрештою, якщо у світі йде війна і люди перестали купували так, як раніше – кожен покупець автоматично стає рідним.

– Я радий бачити панів військових, – мовив господар крамнички. – Я впевнений, що ви знайдете тут все, що забажаєте.

– Навряд чи у вас знайдеться хоч невеличкий шматок свинини, – відказав фон Шлосман. – Але ми прийшли не за тим. Покажіть нам прилад для гоління. І який у вас є хороший тютюн?

– Поганого тютюну я не тримаю, – гордо відповів єврей.

Він підійшов до однієї з вітрин і приніс коробку з приладами для гоління.

– Тютюн, – нагадав фон Шлосман, відкриваючи коробку.

– Для чого?

– Для куріння.