Розділ «На пилявецьких полях»

— Спробувати можна.

— Добре, спробуємо.

Під’їздили щораз ближче. Нечай став у стременах і поглядом перебігав своїх людей. Помітив, що сотні поступали в ладі, також стрійні, справні, здисципліновані, і це наповнило його гордістю.

— Гей, друзі, хто говорить по-німецькому?

— Я можу — заявив Красносельський.

— Приймешся під’їхати до них і порадити їм, щоб здалися?

— Можу — повторив Красносельський.

Відтявши шаблею зелену галузку з придорожної калини, Красносельський устромив шаблю в піхву, підняв галузку собі понад голову й поволі під'їхав до німців на віддаль голосу.

З німецького боку появився офіцер, що пішки протиснувся крізь піхотні ряди і підійшов до сотника.

Говорили коротко. Хоч козаки не розуміли мови, побачили, що з цього нічого не вийде, по поставі німецького офіцера та по заперечних рухах його голови.

Незабаром Красносельський повернувся.

— І що? — спитав Нечай.

— Нічого. Це підполковник Міллєр.

— Що казав?

— Осінський є командант. Його нема там, а Міллєр сам не має права.

— То Осінський утік?

— Видко.

— Що ж цей Міллєр казав?

— Що не здадуться. З Осінським треба говорити.

Старшини засміялися.