TextBook Земля втікала з-під кінських копит. Темні смуги лісу чергувалися з яснішими, розсвітали в місячному світлі малі поляни, вилискувалися тут і там дзеркальні води тихих озерець.
Погоня йшла все дальше й дальше, щоб скоріше, щоб ближче, щоб дігнати. Нарешті увірвався ліс. Стало видніше.
Тільки кущі ялівцю відбігали від лісу, як заблукані вівці від отари. Але й ті щезали. Річка... Через річку!.. Далі, далі!
Край дороги стара хатина. Стара й самітня. Нечай здержав коня. Стати!.. — пішло по сотнях. Нечай вбіг у хату. Пуста. В комору... Нікого. Вибіг надвір. За хлівом балка, кущі. Гукнув:
— Коваль! Гей. Коваль! Миколо!
— Хто там? — відізвався голос із дна балки.
— Свої! Ходи! Ти потрібний.
— Хто кличе?
— Свої! Приходь! З Петром!
Зашаруділо десь глибоко в кущах. І знову тихо. Ні кущ не ворухнувся, ні ходи не було чути. Нечай нетерпеливився. Час утікав. Накінець промовив хтось біля нього.
— То ви, пане Нечаю?
Впізнавав голос, та не був певний.
Нечай повернувся всім тілом до новоприбулого.
— Коваль! Коли ляхи тут були?
— Недавно. Може вспіли проїхати пів-милі. Ми тому й утекли з хати... Петре!
— Куди пішли?
— На Брище. Спішно їм було.
— Були в тебе? Говорили з тобою?
— Якийсь козак та мабуть, якийсь німець. Розпитували дорогу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Під Брищем“ на сторінці 1. Приємного читання.