Розділ «Пилявці»

Почалося герцями. На вільному просторі поміж обома військами відбувалися вони від раннього ранку аж до заходу сонця. Виїздили то групами, то поодинці їздці під ворожі лінії і так довго вигадували всілякі образливі слова, зневаги, лайки загальні, або й особисті, доки хтось із протилежного боку, не втерпівши покидав лінію й добігав до задирливого зачіпника, щоб покарати його за всі ті лайки, образи і зневаги.

Обидва війська стежили з запертим віддихом за тими сутичками. Краще озброєна шляхта в більшості мала перевагу в тих герцях.

У герцях славний уманський полковник Ганжа, поваливши трьох можних шляхтичів, між ними й пана Суходольського, що командував реґіментом пана Заславського, сам поліг на місці, пострілений із пістоля. Згинуло й багато інших славних отаманів та шляхти, закінчуючи ось так свою життєву дорогу. Була це властиво не війна, а радше видовище для війська, щоб показати сміливість і відвагу та щоб плекати лицарськість.

Борці з обох таборів одягалися на герці якомога найкраще, виїздили при найкращій зброї та на найкращих конях. По кількох днях таких герців поляки набрали духа, присунулися ближче річки і взялися здобувати переправу через річку Ікву, або як її звали, Пиляву.

З башти малого пилявецького замку, що то його поляки звали курником, Хмельницький із почтом стежив за боями, що розгорілися вздовж козацьких окопів. Боронив цих окопів корсунський полк під старим запоріжцем, полковником Шангиреєм, що носив татарське назвище, але щире, козацьке серце. Нечай, що приїхав саме з-під Межибожа, де все стояв його полк, був також на башті і також приглядався до боїв. Інші полковники, між ними Кричевський, Богун та Небаба, що стояли найближче, старалися пояснити йому, як новоприбулому, положення.

— Башич, Даниле, ось там за річкою на тих горбах, це польський табір. Цей табір такий великий, що займає шість горбів, переділених долинами. Тепер наші висипали греблю, вода в річці піднеслася і всі ті долини, то непроходиме болото. Щоб з одного горба перейти на другий, треба по коліна бродити в грязі.

Нечай глянув довкола. Побачив, що по правому березі Ікви розтягався далеко й широко, як оком сягнути, козацький табір на рівному, високому березі ріки. Помітив, що положення табору було корисне. Високі шанці, висипані переважно вздвож ріки, обороняли табір від польського війська. Вміло загороджений возами, він творив твердиню, тяжку до здобуття. Коли перевів погляд на другий бік річки, побачив болотнисту долину, що переходила в ряд горбів, на яких голим оком видно було польський табір.

— Та ж це найгірше місце під табор! — кликнув здивований.

— Гіршого й не могли вибрати. При тому зваж, що вони мають майже саму кінноту. Як же тут кінноті розгорнутися в бойову лінію?

— Піхоти не мають?

— Мають німців, що під Осінським. Добрий реґімент, бо це королівська Гвардія. Крім них, хіба челядь і обозні люди.

Нечай похитав головою та приглядався далі.

А Кричевський говорив, показуючи рукою:

— Ця гребля, то для них, ніби та сіль в оці. Коли б вони могли її розкинути, то в їх таборі можна було би рушитися. Тим то вони вже другий день наступають на неї.

— І не могли взяти?

— Три рази вже брали. В двох днях. Але ні разу не могли її втримати, ні не мали часу її розкинути. Ось, бачиш, і тепер ідуть знову. Гляди! Гляди!

Нечай побачив довгу лінію німецької піхоти, що стала підступати рівною лавою в напрямі греблі. Димом устелилася долина після мушкетної пальби. Німці підступали ближче й ближче, аж нараз із козацьких шанців бухнули постріли.

— Сіканцями їх б’ють — зауважив хтось із почту.

Хмельницький вихилився з муру. Брови насунулися йому на очі, в яких грали вогні.