Розділ «Королівський секретар»

Полковник Данило Нечай

У старому містечку Жовкві, що на північ від Львова притулилося до високої, лісом покритої гори Гарай, стояв у ряді чепурних мурованих домів заїзний двір старого міщанина Антона Корнія.

Шинк і заїзд орендував жид Аврум і провадив інтерес так добре, що заїзд з’єднав собі славу найліпшого в цілій окрузі.

Долину дому займав шинок, що, крім добірних напитків, славився також доброю кухнею.

На обох горішніх поверхах були гостинні кімнати для переїжджаючих гостей.

За домом було просторе подвір’я, звичайно завантажене возами, колясами, кіньми та службою. Там у прибудівці була також друга їдальня, доступна для слуг, поспільства, дрібніших міщан, що не мали вступу до головної шинкової їдальні.

Одного січневого полудня на жовківський ринок заїхав полк драгунів пана Лянцкоронського, кам’янецького каштеляна, і задержався на короткий постій. Разом із драгунами заїхав у господу Корнія і став там на постій Семен Забуський. Скривавлений, приголомшений, знеможений утратою крови, він усе ж таки зміг вислизнути тієї пам’ятної ночі з поля смерти під Пилявцями та, вертаючись до польського табору, дібратися власним промислом до Львова й до Перемишля. Рана від Нечаєвої шаблі, яку погано лікували, залишила на обличчі козака жахливі зміни. Через те, що рана довго не гоїлася, кусні кости виходили з гноєм, залишаючи глибоку близну, що тяглася від лівого чола вздовж лівого обличчя. Ціле лице стягнулося тепер на лівий бік, ліва долішня повіка була широко відкрита, око було червоне і раз-у-раз наливалося сльозами. Ввесь вираз обличчя став ще більше понурий і грізний.

Але ще гірші зміни зайшли в душі Забуського, яка тепер горіла бажанням помсти та відплати. Як колись його головною метою була влада й булава, як і досі кермувала його діями нічим невгамована честолюбність, так тепер він віддав би був усе, щоб схопити Нечая й насолодитись його муками й смертю.

З незагоєною ще раною він поїхав із-під Перемишля до Варшави, коли довколишні села, містечка та передмістя столиці йшли з димами, запалені загонами Тиші, Криси й Головацького. Зустріли його там з* відкритими раменами, а що більше, з відкритою кишенею.

Канцлер Оссолінський прийняв його, як бажаного гостя. Нововибраний король Ян Казимир, що свій вибір завдячував тільки Хмельницькому, зацікавився також Забуським і взяв його під свою окрему опіку.

Коли раз канцлер Оссолінський звернув увагу королеві, що Забуський кінець-кінцем незначна людина, від якої не можна багато очікувати, король відповів: “Маєш, ваша милосте, когось ліпшого поміж ними?” Але ліпшого не було, насправді не було нікого іншого, тому найліпшим остався Забуський.

Коли козацький гетьман зняв облогу Замостя і на чолі величезної армії вертався в Україну, в Київ, король вислав до нього свого спеціяльного секретаря черкаського підстаршину Смяровського, що мав доручення стежити, підслухувати і шпигувати за кроками й починаннями грізного козацького гетьмана.

Смяровський у свою чергу зв’язався, теж за радою Оссолінського, з Забуським із думкою використати зв’язки, які цей міг би мати, щоб улегшити собі своє делікатне, але трудне й смертельно небезпечне завдання. Зв’язків, як показалося, Забуський не мав, бо там, по козацькому боці, ніхто не хотів його знати, ні про нього чути, але зате подав багато вказівок, які могли показатися цінними для Смяровського.

І ось тепер, коли Забуський повертався з Варшави до коронних військ в Україну, доручено йому заїхати до Жовкви і ждати на Смяровського, який повертався вже з Чигирина.

Після короткого постою драгуни Лянцкоронського під командою полковника Яроша відійшли. Ярош перед від’їздом вступив іще на квартиру Забуського та ще раз, доволі приказовим тоном, пригадав йому, що має тут залишитися й чекати на зустріч із Смяровським.

Але ждати, як показалося, не треба було довго, бо зараз другого дня він прибув до Жовкви і легко відшукав квартиру Забуського.

— Довго васць чекав на мене? — спитався після привітання Смяровський.

— Я тут від учора.

— Так і думав я.

Смяровський, який за час своєї підстаростинської діяльности в Черкасах не раз зустрічав Забуського і перший розкрив у його душі візію золотистої булави, був зручний, гнучкий інтриґант, що вмів пізнавати людей і на їх прикметах та хибах будувати свою власну фортуну.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Королівський секретар“ на сторінці 1. Приємного читання.