Розділ «Нажени їм страху!»

Дощ, що падав цілу ніч, ущух. Небо вияснилося й відрада вступила в шляхетські серця. Зацвіліховський і Забуський на чолі двох драгунських полків і полків посполитого рушення залишили табір пізнім ранком, коли вже від пилявецького замку і від греблі неслась густа канонада. Зацвіліховський прислухався до гарматних громів, об’їжджаючи свій загін. Коли наїхав на Забуського, кинув коротко:

— Сьогодні козаки наступають. Майже всі їхні полки вийшли в поле. Бачили самого Хмельницького між полками.

Їхні коні розійшлися і загін рушив. Виїздили не без нарікань, головно панове з посполитого рушення, що мусять місити болото і їхати взад, тоді, коли інші будуть мати привілей розганяти своєвільні купи батогами. Знаючи настрої шляхти, Зацвіліховський віддав драгунію Забуському, а сам із Симашкевичем та Розвадовським лишився при посполитім рушенні.

Коли переправилися з трудом через болотнисті долини коло Ікви, виїхали на чисте поле і серце в старого Зацвіліховського, також православної віри, стало рости, як побачив свій загін. Обидва драгунські полки складалися зі старих ветеранів, що не одну вже війну бачили й були загартовані в боях, привчені до порядку й послуху, забезпечені доброю зброєю та випочатими кіньми.

Полки посполитого рушення були ще ліпше засоблені, на кращих конях, при ще ліпшій, але різнородній зброї. Одного там неставало: дисципліни. Ні дисципліни, ні ладу там не було. Ізза якоїнебудь дрібної причини приходило до поважних суперечок, криків, полискування голими шаблями.

Але похід відбувався справно та щораз більш охоче.

Так доїхали до невеликого ліска, що був перед Волосівцями, які Зацвіліховський хотів переїхати, не попасаючи.

Нараз із лісу відізвалися мушкетні вистріли.

Зацвіліховський, старий і досвідчений вояк, задержав свій загін і сам із Забуським та іншими офіцерами під'їхав недалеко лісу, не зважаючи на мушкетний вогонь.

— Висипали шанці — зауважив. — Що панове про це думаєте?

— Якась свавільна купа — обізвався Симашкевич, що проводив полком посполитого рушення.

— Переїдемо через їх черева! — крикнув хтось з гурту.

— Васць що думає, пане Забуський?

Забуський заперечив головою.

— Не купа то свавільних, а реґулярна козацька піхота. Це мені, панове, виглядає на засідку.

— Так і мені здається — погодився Зацвіліховський.

— Мосці пане Симашкевич. Візьми одну корогву зі свого полку і пішли туди наліво. Там між горбками багато долин, у яких і ціле військо могло б скритись. А вашмосць, пане Розвадовський, їдь направо в сторону Немиринець і також розглянься по околиці. Далеко не запускатися, панове. Коли це засідка, то вони будуть десь близько. Васць пан, пане Забуський, пробуй дійти до шанців.

Розвадовський із малим відділом поїхав на Немиринці. Люди Симашкевича під резолютним молодим поручником скрутили ліворуч від дороги, щоб перешукати околицю. Забуський з одним полком драгунів, що спішився, підсунувся до ліска, звідкіля знову задимились мушкети.

Тепер, коли підступав ближче, набрав певности, що це одна з добрих козацьких частин загородила їм дорогу, і в думку заходив, відки там така частина могла появитися. Всі роз’їзди, які досі приносили вістки до табору, нічого не говорили про якінебудь козацькі реґулярні частини позаду польського війська.