Розділ «Князь і козак»

— Так, так, ваша велебносте. Забуський, як повернешся, зайди до мене. Тепер бери мої козацькі корогви і їдь.

Забуський вийшов. Патер Цєцішовський упевнився, чи двері щільно заперті.

— Я дивуюся, чому Забуський пірвав Олешича.

Князь поглянув на нього, як учень глядить на свого вчителя.

— Він був у Загір’ї і захопив не дівчину, а її батька. Каже, що він спільник Нечая.

— Ні, не те. То не була причина. Залицяється до дочки, а батька пориває з собою, як бранця, чи може, як закладника.

— То чому каже, що він спільник Нечая?

— А чи ваша княжа милість погоджується з тим, щоб якийсь там козак з якоїсь приватної причини брав шляхтича й держав його силоміць під вартою в княжім таборі? Взяв, як закладника, мовляв: згодишся, дівчино, стати моєю жінкою, віддам тобі батька, а не згодишся, то віддам його князеві. Так воно виглядає. Я думаю, що ваша княжа милість повинен в це вглянути.

— Я? Чому?

— Бо все, що діється в княжому таборі, є під юрисдикцією вашої княжої світлости. За все, що діється тут, ваша княжа світлість несе відповідальність. Конвокаційний сойм — незабаром, а нам шляхетських голосів треба. Олешич або винен або не винен. Коли невинний, не годиться залишати його в руках того, як він там зветься... Забуського. Коли ж винен, то не він, лише ваша княжа світлість має право судити й карати. Зваж, ваша княжа світлосте, що ми вже знаємо багато випадків переходу шляхти до козаків. Та й сам Хмельницький і той Нечай — не шляхта? Коли Олешича стріне тут яке лихо, на кого будуть кричати? На вашу княжу світлість. То що інше хлопство карати, а що інше шляхту мати проти себе. Олешича тут знають. Залишити його в руках козака, почнеться крик, що ваша княжа світлість шляхту разом із хлопством рівняєш, що вже й так говорять.

— Говорять, знаю. Але як відберу від Забуського, то він...

— Також зле, скоро пан канцлер так багато писав про нього.

— То що ж ти радиш, падре?

— Ні те, ні друге. Олешичеві треба помогти втекти.

— Як то? Щоб до Нечая пішов?

— Щоб ніде не пішов. Утеча може вдатися, може не вдатися. По дорозі можуть пострілити. Тепер час неспокійний. Усяко може бути.

— Як пострілять, то все одно: на мене впаде.

— Але коли це станеться далеко відсіль, у якомусь далекому селі, хто буде говорити?

— Роби, як знаєш, ваша велебносте, тільки так, щоб шуму не було та щоб Забуський вірив, що це випадок.

Із цими словами князь підійшов до вікна. Коли побачив, що це відділ Корфа рушає, вийшов на ґанок і став приглядатись, як від’їзджають його полки.