Розділ «Князь і козак»

— Чи ти тому перейшов до нас, що тебе гетьманом не вибрали?

— І так, і ні — відповів після надуми Забуський. — Правда, я не думаю, щоб я був гірший від Хмельницького. Але я не хотів війни з Польщею. Ваша княжа милість знає, що мене завжди тягло в другий бік: на Крим, на Кавказ, до Озова. Мене закричали, не дали говорити. Тоді я хотів дістати хоч брацлавський полк. Я мав свої причини на це. Але мене забіг хто інший. Хто? Той самий, що перешкодив злуці княжих військ із коронними гетьманами перед корсунською справою, той, що був головною причиною корсунського нещастя, той, що зайняв Бар, Немирів та вирубав у пень два полки вашої княжої милости. Той самий!

— Нечай?

— Той самий, ваша княжа милосте. Тому я тут. Коли фортуна дозволить вашій княжій милості дістати того харциза в свої руки, я прошу, як особливу ласку, віддати його мені.

Князь знову поглянув пильно на степового отамана.

— Що за тим усім криється Забуський? Не мусиш казати. Хочеш — кажи, не хочеш — ні.

— Я вашій княжій милості все можу сказати.

— Дівчина?

— Гм! — задумався Ярема і став перебирати пальцями по столі. — Ти шляхтич, Забуський?

— Козак старожитній із діда-прадіда. Пан коронний канцлер обіцяв мені нобілітацію.

— Гм... Я Олешича знав колись. — Князь не сказав, що це було тоді, коли він не вирікся ще своєї віри і свого народу. — То стара шляхта, хоча збідніла. А що він?

— Пан Олешич є тут зо мною.

— Олешич тут? Чому не кажеш? Де він?

— У мене на квартирі. Він спільник Нечая.

— Олешич??

Легкий шелест донісся від задніх дверей кімнати. І князь і козак повернули голови туди й побачили патера Цєцішовського.

Він підійшов і, наче з болем, заламав руки.

— Дивні, о дивні Твої діла, Боже! Пан на Загір’ї проти корони, проти Божого й людського маєстату тоді, коли козак, син степу, зрозумів негідність такого вчинку. Шляхтич, що проти свого природного пана повстає! Ганьба для цілого шляхетського стану! Але я до вашої княжої милости з новинами. Як ваша княжа милість уже знає, немирівці разом із козаками вибили драгунію, а місто укріпили і ще вали довкола сиплють.

— Пан Корф піде там.

— І пан Забуський. Знаю. Тільки мені здається, що чим швидше, тим краще. Заки укріплення ще не готові.