Розділ «ЗНОВУ В ПІДПІЛЛІ»

В момент почув я розрив гранат і повно диму в криївці. Поранений впав я на підлогу, напівпритомний. Ще трохи пам'ятаю щось, але поворухнутися не можу, але чую, що біля мене польські вояки. Один стягає з мене чоботи, а другий відпинає з руки годинника. Я не можу поворухнутись. Коли цей, що відпинав годинника, каже: "Пане поручніку, он єще цєпли".

Поручник відповідає: "Цєпли, но є забіти".

Вони, як забрали мого автомата, могли по мені пустити серію — і кінець, але, здається, то було щастя від Бога, що вони мене залишили живим і вийшли нагору, забрали наших полонених вояків і відійшли.

Я довго лежав напівпритомний і не знав, що робити. Бачу через отвір криївки, що вже сутеніє. Надумав я спробувати вилізти з цієї криївки. Чую, що пораненнй, бо всюди рани печуть, поволі повзу до виходу криївки, видряпуюсь на поверхню землі — і тут знову я став немічний. По хвилі прийшов до тями, подумав, що буду пробувати дістатися до крайніх хат, і поволі я поповз до них.

Господарі мене завважили, забрали до хати, і дівчата надали мені першу допомогу. I от, як бачиш!

Я подякував господарям за добре діло, на що господар відповів, що це є його братерський обов'язок. Ми, не гаючи часу, беремо Лагідного на коня і перевозимо його до села Маляви, того села, де я зберіг своє життя.

Над ранком привезли його до Маляви і примістили в родині Скарчаків. Була то мішана родина, але два їх сини були в нашій сотні. Їхня сестра Галя, що мала санітарний вишкіл, взяла Лагідного під свою опіку. Засадили ми Лагідного до криївки, де симпатична санітарка його доглядала. Я несподівано знову загостив до родини Бачиків, де вони мене радо приймали. Там гостював я ще два дні, відвідував Лагідного і бачив, що він щодня приходить до кращого здоров'я. Не знаю, чи то діяла на нього добра опіка, чи симпатична Галя, але гадаю, що і те і друге.

Мені треба долучити на зв'язковий пункт. Беручи з собою вістуна Лозу, сина Скарчаків і Перця, який був в сотенному почоті зв'язковим, я знов прощаюся з Бронею і її мамою і відходжу на означений пункт.

Над ранком приходимо на Загути, де мали ми всі зустрітися. На Загутах вже був сотенний Громенко. Я голошу свій прихід. Ми обидва посідали і почали розповідати свої пригоди.

Військо поволі почало долучати до сотні. Окрім великих ворожих облав, полякам не вдалося знищити відділів УПА. Як наша сотня з'явилась знову в терені, то селяни дуже раділи, бо поляки говорили, що виловили всіх бандерівців, а фактично вони зловили один рій. По великих облавах на теренах, де оперувала УПА, ворогові не те що не вдалося знищити сили УПА, а опісля всіх їх винищувальних операцій наші дії набирали ще ширшого масштабу боротьби. Ми удосконалили свою партизанську тактику. Це було важливо не тільки з військово-стратегічного погляду, але і з ідеологічного.

Наші виховники присвячували багато праці не тільки сотням, але також і селянству. Кожний селянин був свідомий, чому і за що бореться УПА. Навіть малі хлопці бігали і співали:

— Бандера шлях до волі нам покаже!

Траплялися випадки, що підлітки при зустрічі з ворожими вояками не боялись казати, що вони є бандерівцями, так що ворогові було дивно, звідки такі малі діти знають, хто то такий Степан Бандера.