Розділ «ЗОЛОТИЙ НАШ БЕСКИД!»

Ми замислились. По короткій задумі сотенний продовжував:

— От бачите, яка Божа справедливість. Одні нації живуть вільним життям, а інші віками в неволі, кладуть великі жертви, віками борються за своє існування, і цій боротьбі не видко кінця. Коли дивлюся в сторону Словаччини, в моїй уяві простягається довгий простір, який ми з великими трудами і боями, маємо перейти. Задаю собі справу, що будемо мати блокади, і найтяжчі — при переході польсько-чеського кордону, бо там, напевно, є сильні застави. Але не маємо ради — за всяку ціну кордон перейти мусимо. Тішить мене, що вояки трохи відпочили і ожили. Як ми переходили поміж них, і я побачив їх стан, то мене занепокоїло, але тепер побачив, що між вояками є гумор, і турбує мене, щоб не підупали знову на дусі. Яка у вас думка, — питає мене, — адже ви завжди були оптимістом?

Я відповідаю, що маю велике довір'я до вояків. Коли ми були в боях, голодні, вимучені тяжкими маршами, я не завважив духовного заломання, то можу ствердити і тепер, що душу в українського повстанця ніяка сила не може вбити. Свою хоробрість вони довели не раз, і думаю, що і надалі залишаться тими самими вояками.

— Дай, Боже, щоб ваші передбачення здійснились! Щодо переходу кордону, я не відчуваю чогось злого, бо вони не можуть так сильно обсадити кордон, щоб не можна було десь просмикнутись. Більшовики мали заорану полосу і електричні дроти, а наші відділи переходили без стрілів. Думаю, що тут найбільше буде помічний к-р Бартель, бо він знає найменшу стежку.

Під Бальницею сотня затрималася вже три доби. Щоночі вояки ходили до села, приносили бараболі, крупи, гороху і добре підживились, відпочили, а тепер нам треба було готуватися до переходу кордону. Поки що все в порядку, бо ворог ще нас не розконспірував. Сотенний покликав Бартля, щоб поінформував, кудою нам найкраще переходити кордон. Чотовий дав інформацію і відійшов. Громенко вирішив вступити до Бальниці ще до пізньої ночі, а над ранком перейти кордон.

Я роблю збірку сотні, і сотенний інформує вояків про наші плани:

— Друзі! Сьогодні ввечері підійдемо до Бальниці. Як там щось знайдете зі збіжжя, то змеліть на жорнах, думаю, що поляки жорна залишили. На скору руку спечіть паляниці, щоб мати запас на дорогу. Думаю, вам відомо, що ми машеруємо на Словаччину. Про поведінку вам не треба говорити, бо знаєте, які накази були, як ходили ми в пропагандивний рейд у Польщу. Тепер розійтися, помаскувати вогні і приготуватись до відмаршу.

Почав накрапати дрібний дощ. Бартель на передньому забезпеченні входить у село, сотня за ним. Входимо до пустих хат, застаємо один жах — все розкидане, спустошене.

Вояки взялися до роботи. Жорна були в русі, на кухнях пеклися паляниці, але не пощастило нам докінчити того необхідного діла. На нашу заставу найшла польська розвідча частина і відкрила вогонь. Зав'язався бій. Наша застава відкрила також сильний кулеметний вогонь. Ворог вистрілив білу ракету, яка впала на хату, і хата загорілася. Сотенний вислав зв'язкового Перця, аби Залізняк, що був на заставі, вицофав до сотні. Від палаючої хати загорілись інші хати, ціле село було освітлене. Заалярмоване вояцтво хапало, що могло, і всі бігли на збірний пункт. За кілька хвилин сотня була біля потоку на збірному пункті, крім чоти Залізняка. По часі Залізняк долучив і зголосив, що не долучило ще двоє стрільців, які були перед заставою на стійці. Залишаємо зв'язок для тих вояків, а сотня відмашерувала далі руслом потоку.