Розділ «ЗОЛОТИЙ НАШ БЕСКИД!»

— Виходу немає, нам, мабуть, треба буде йти пробоєм, — сказав Громенко.

Тут сотня вже не займає оборонних становищ. Є наказ стрибками посуватися під ворога, закидати його гранатами і вперед, бо ворог має в плані нас оточити. Сотня чим ближче підсувається до ворожих становищ.

Ми вже маємо двох вбитими. Вояки збирають останні сили, готуються до пробою. Найсильнішє ворог наступав на крило другої чоти. Подають по лінїі, що впав ройовий Тур. Друга і третя чоти наступали на праве крило ворога, а перша наступала на ліве крило. Наказ сотенного: "Гранати" і "Вперед".

Тут дуже спритно вив'язався рій Лози який і перший вискочив до атаки. Він закидав ворожі позиції гранатами і вдерся у ворожі становища. Спанікований ворог почав розбігатися, куди хто міг. Далі в наступ пішли чоти, Лагідного і Залізняка. Перед нами багато ворожих трупів, ми перескакуємо їх і біжимо навздогін за втікаючим ворогом. В бою здобуваємо нову зброю і багато амуніції, яка у нас вже вичерпувалася. Розбивши ворожу лінію, біжимо вперед, щоб відв'язатися від ворога. Ми мали лише двох вбитих, а скільки мав ворог — не можна було зорієнтуватися. Нараз по зв'язку подають, що одна чота відлучилася, але не було часу щоби зв'язатись з нею. Машеруємо далі. Нараз подають, що Залізняк долучив.

Сотня вийшла на високу гору, і там постановили ми зайняти оборонні становища і бодай кілька годин відпочити. Увечері сотня вирушила в дальшу дорогу. Машеруємо попри села Миготву і Манів.

— Тут затримаємося, — сказав Громенко.

К-р Байда вирішив взяти із собою кілька стрільців і шукати зв'язку з к-ром Реном. Байда хотів, щоб Громенко дав йому мене до помочі, але сотенний сказав, що не відпустить, бо я потрібен йому до помочі. Байда забрав двох вояків з ПЖ (польової жандармерії) і виховника Зоряна.

Виховник Зорян був найкращим моїм другом за цілий час нашої Визвольної боротьби. При відході ми попрощалися як брати. Тут можу сказати, що під час нашого прощання йому покотилась сльоза і мені також. Він сказав:

— Друже Соколенко, відчуваю, що ми вже не побачимось.

Так мабуть він відчував, бо за кілька тижнів, як переходив з групою через Словаччину, упав від куль.

Під селом Манів затримуємося. Є питання, як роздобути харчів, бо вояки падають зі сил і не можуть далі машерувати. Знаємо, що в селі кватирує польське військо. Сотенний покликав ройового Чумака і каже йому:

— Друже Чумак, нам за всяку ціну треба роздобути харчів, бо вояки вже падають з ніг. Беріть свій рій і спробуйте піти до села Манів, може щось там поляки залишили. Знаємо, що в селі є повно ворожого війська, але спробувати мусимо.

Чумак знав добре, що ситуація дуже складна. Відомо, що село порожнє, харчі поляки вивезли, а ще до того, в селі повно ворожого війська.

На здобуття харчів була мала надія, бо ніхто з нас не знав, як і де розташовані ворожі частини, але пробувати мусимо, як сказав до Чумака сотенний, бо фізичний стан вояцтва був дуже критичний. Окрім того, маємо із собою кількох поранених і кількох вояків, що знесилились і не можуть далі машерувати. Нам треба ще якихось два дні, щоб добитись до словацького кордону.

До села було до двох кілометрів. Від нас до нього тягнувся малий потічок, яким можна було підійти до села, що розташоване трохи на узгір'ї. Рій підходив потоком дуже обережно. За потоком була маленька гірка, а на ній тіснилися хати.

Рій підсувався до крайніх хат, біля яких і зайняв становище з кулеметом, а решта вояків підсувалася до хат, в яких мерехтіло світло. Коли наші вояки підсунулися до першої хати, там почули якусь польську пісню на мелодію "Очі чорні".

Завданням рою було роздобути яких-небудь харчів. Двоє вояків підсунулися до загороди, побачили пивницю. Ройовий Чумак висилає стрільця Бука, щоби вліз до тієї пивниці і перевірив, чи немає там хоч трохи бараболі. Решту стрільців він розставив поза вуглами, готових до оборони Бука, який поліз до пивниці. Стрілець Бук зашепотів, що є бараболя. Чумак розстелив біля пивниці палатку, і Бук наповнював її бараболею.

Коли палатка була повна, Чумак покликав одного з вояків і сказав йому забрати бараболю і віднести її до потока. Якщо ворог запримітить, то цю бораболю можна буде зберегти. Чумак розстелив другу палатку, і Бук наповнив її ще повнішу ніж першу.

Стрілець Бук обшукав усю пивницю, але крім бараболі, нічого більше не знайшов. Швидко вискочив він з пивниці, і друга палатка бораболі відійшла до потока. Потім стрілець Бук і стрілець Арпат захотіли перевірити ворожі вози. Бук, перевіривши один віз, видобув з нього якісь пакунки, але не мав змоги подивитись, що в них є. Далі підійшли до другого воза. Як тільки Бук підняв віко скриньки, воно заскрипіло і збентежило стійкового, а той почав стріляти. Заалярмований відділ почав стріляти, але не знав куди. Чумак дав наказ відступати. Наші вояки почали відходити до потока. Ворог вистрілив ракету, яка освітила цілу околицю. Але як ракета злетіла вгору, наші залягли так, що ворогові було тяжко зорієнтуватися, в котру сторону стріляти. Коли ракета згасла, рій з двома палатками бараболі бігом подався в напрямі, де стояла сотня. Чумак лише пильнував, щоби не розсипати бараболі, бо то було на вартість золота. Рій без втрат долучив до сотні.

По поверненні не треба було нікому наказувати, що робити. Кухарі, що мали вже заздалегідь розпалені вогні, взялися до печення бараболі. Між тим, Чумак, Бук і Арпат розповідали про свої пригоди, лише Арпат нарікав на Бука. Якщо би Бук був не рушив тієї скрині, то вони б може дещо більше роздобули, а може навіть американські консерви, які вже не раз смакували.