Розділ «ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ»

Не зважаючи на наші відозви і летючки, хоч польські вояки і більшовики приймали їх дуже ввічливо, більшовицькі командири гнали польське військо проти УПА. Їм було дозволено мордувати і грабувати українське населення. По розгромі Німеччини і створенні комуністичного уряду Польщі, Москва з Варшавою запланували вивезти українське населення з західних земель (Лемківщини, Перемищини, Ярославщини) на схід. Польський уряд вишколює своїх пропагандистів (т. з. політруків) та під охороною ВП висилає їх на українські села робити збори та пропагувати виїзд українського населення на схід. Їхня пропаганда не дуже була корисна, бо наші селяни, хоч жили у великій небезпеці, але були господарями у своїй власній хаті. Вони не вірили московській пропаганді, а тим більше, що то була їхня прадідівська земля. Тож ворогові не вдавалось приманити населення на виїзд. Репресії були сильні. Грабунки польських "богатерув", застрашування і погрози не переконали нашого героїчного населення.

Ворог бачив, що пропагандою і погрозами не переконає нашого населення, і почав підготовляти іншу техніку виселення — примусову. Поляки почали зміцнювати свої військові гарнізони. До Бірчі напливали нові підсилення. Село Кузьмини вони зробили своєю вішадовою базою, а то для нашої сотні було дуже невигідно, бо Кузьмини було на території наших оперативних дій. На радах старшин вирішено було кузьминську ворожу базу зліквідувати.

Місяць жовтень був дуже нам сприятливий. Часто перепадали дощі, це не спиняло наших повстанців. Листя вже жовкло і почало опадати, але було тепло.

День 22 жовтня 1945 року. Наш постій був у грушівському лісі. Сотенний дав наказ службовому підстаршині, щоб всі вояки перевірили зброю та доповнили амуніцію. В тому наказі не було нічого нового для вояків, бо кожен знав, що мусить бути завжди напоготові, і що зброя повинна бути до ужиття. Почувши такий наказ, вояки здогадувались, що командування запланувало акцію, лише невідомо яку.

Коло золотого сонця почало ховатись за густі ялиці, зближався вечір. Наказ сотенного: "До збірки сотні". По доброму відпочинку сотня стояла, готова до наказу. По звіті сотенний підходить до сотні і, як звичайно, вітає:

— Слава Україні!

— Героям Слава! — відгукнуло вояцтво. Сотенний промовив:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії! Долею судилося нам захищати Україну — стати в ряди УПА, що веде боротьбу проти нашого відвічного ворога, а одночасно стоїть в обороні нашого населення, яке ворог силою хоче виселити з його прадідівської землі, посилає свої військові гарнізони та приготовляє до акції примусового вивозу. Як знаємо, в селі Кузьмини закріпився такий польський гарнізон. Щоб не дати змоги ворогові більше закріпити свої залоги, командування сотні вирішило цю бандитську базу зліквідувати. Цієї ночі ми маємо виконати наше завдання. Будьте хоробрі, в часі акції слухайте своїх командирів і допомагайте своїм друзям. Якщо будуть вбиті чи поранені, за всяку ціну треба їх забрати з поля бою. Боже! Допоможи нам!

Тепер стрілецьким рядком будемо машерувати в бік Кузьминів. Сотня вирушила в бік села Доброго. Сріблястий місяць підносився все вище і вище і освічував наш марш. Хоча в таку ясну ніч було не вигідно робити акцію, але іноді було це доцільно, бо ворог менше був чуйний і не сподівався атаки від УПА.

Село Кузьмини було розташоване попри головну шосу Бірча — Сянік. Село було не дуже велике, і більшість мешканців села були українці.

3 розвідки знаємо, що ворог добре закріплений в силі одного батальйону. Найсильніші закріплення ворог має від лісу, а з другої сторони від Ляхави було чисте поле. Вирішено, що будемо наступати зі сторони Ляхави чистим полем, що ворог буде найменше сподіватись атаки з цієї сторони.

Виходимо на край лісу. Наказ сотенного: "Розтягнути розсипну лінію". Наступаємо розсипною, стрибками. Чистим полем посуваємося все ближче до Кузьмини. Сріблястий місяць освітив поля так, що можна було знайти і голку, але то не спиняє наступу вояків УПА. Все ближче і ближче стрибками посуваємось. До села було біля півкілометра. Поки що ворог нас не помітив, бо всю увагу спрямував він в бік лісу. Вже ми майже під хатами. Кожному з нас застигає кров. Серце починає чим сильніше битись. Ще хвилина чи дві — і загуркотять наші кулемети.

Раптом з ворожої сторони пролунав крісовий постріл, мабуть, нас ворог завважив. Наказ сотенного: "Бігом вперед". З могутнім "Слава!" вояки УПА, відкриваючи сильнин вогонь, підбігають під хати. Тут і там вибухнули стовпи полум'я з горіючих хат. Повстанці заскочили ворога сплячого, сталося справжнє пекло. Ворог, спанікований, не знав, що робити. Жодного наказу не було, кожен з них діяв як міг. Наше праве крило зліквідувало ворожу заставу, а герої-вояки вдерлися до хат і застали ворога ще на спанню. Почався рукопашний бій.

Вояки УПА спритно впоралися з ворогом. Польські "богатери" панічно втікали куди могли, а переважно, відстрілюючись, в бік лісу. Поміж хатами було багато вбитих.

По півгодинному бою Кузьмини здобуто. Сотенний був на правому крилі з чотою к-ра Іменного, там відчувався найсильніший опір ворога. Нараз довідуюся від к-ра Лагідного, що сотенний Громенко тяжко поранений. Чота Іменного з пораненим сотенним, згідно з його наказом, відступає.

Ворожу базу зліквідували. Вози, навантажені зброєю і харчами, частково ми забрали, а решту висадили в повітря. Сотня почала відступати. Чота Іменного забрала сотенного і відступила першою. їм треба було відступати знову чистим полем, звідки наступали. У нас було шість вбитих і шість поранених. Убитих і поранених забираємо з собою, щоб не дати ворогові над ними знущатись. Я залишаюсь з чотою Залізняка на заднє забезпечення, щоб притримати ворога.

Відступали під обстрілом. Кулеметники третьої чоти змінювали місця, щоб здезорієнтувати ворога. Відходити чистим полем було дуже тяжко. Поворотний відступ був дуже повільний, бо вояки були перемучені, і також нести з собою вбитих і поранених було нелегко.

Без великих втрат добились ми до Ляхави. Почало заноситись на Божий день. Треба було приготувати транспорти, щоб відправити поранених до санітарних криївок, бо Кузьмини їх не мали. Селяни швидко зорганізували транспорти, і поранених було відправлено до санітарних пунктів. Вояки заснули твердим сном. Тут дався взнаки брак сотенного Громенка, але сотня була на то приготована. Я, хоч був дуже втомлений, не міг піти на відпочинок. Моїм обов'язком було допильнувати порядок, забезпечити відпочиваючих вояків. Було питання — хто очолить сотню? По наказу командування, в разі смерті сотенного, команду перебирає перший чотовий. Щоб не ослабшовати сотні, я пропоную другові Лагідному очолити її до дальшого наказу вищого командування. Лагідний погодився і обняв командуванням сотню.

На другий день довідуємося, про розбнткн кузьминської залоги. Те, що залишилось, що не знищила УПА, навантажують і від'їжджають до Бірчі. За нашою розвідкою, ворог мав біля сотні вбитих і багато поранених.

По зліквідуванні кузьминської залоги, яка була укріпленим бастіоном і випадовою базою акцій ворога на опанованих УПА теренах, противник пожвавив свої дії, хоча вони були марними і не мали успіху. Польське командування стягнуло велику силу до Бірчі.