Розділ «ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ»

На терені де діяла сотня Громенка, таким сильним гарнізоном була Бірча. Була то дійсно твердиня з цементованими бункерами. Щоб не дати часу ворогові сильніше закріпитися в Бірчі, командування УПА вирішило знищити той гарнізон.

На початку листопада дні були дуже гарні і сприятливі для наших дій, хоч були всі познаки, що природа приготовлялася до зимового сну. Листя з дерев майже впало. Ще було приємно виспатись на свіжому повітрі під відкритим небом.

5 листопада 1945 року день видався дуже погідним і теплим. До нашої сотні прибули зв'язкові від к-ра Рена зі звісткою, що завтра до нас загостять два курені з України. Курінь під командою пол-ка Червоної Армії к-ра Прута, а друга сотня під командою також пол-ка Червоної Армії к-ра Різуна. Наказ к-ра Рена — мати докладні відомості про стан ВП в Бірчі та її обезпечення. Громенко, прочитавши "штафету", усміхнувся і каже:

— За кілька днів буде справжня війна. 3 України до нас приходять два курені і мають виконати акцію на Бірчу. Про стан польської армїї в Бірчі ми маємо відомості щодня, а також про те, які вони мають фортифікації.

Наша сотня закватирувала в селі Ясеньові. Погода нам сприяла. Вояки взялись до своїх особистих упорядкувань, того їм не треба було нагадувати. Одні перевіряли зброю, інші чистили уніформи, так що кожний вояк часу не дармував.

За два дні під ранок в грушівському лісі з'явилися наші гості з України. До сотні приходять зв'язкові і повідомляють к-ра Громенка, що на нього чекають к-р Прут і к-р Різун. Сотенний бере зі собою боївку ПЖ (польова жандармерія) і відходить на означений пункт. За годину повертає зі штабами старшин даних куренів. Коли ті два курінні увійшли до нашої квартири, вони зробили на нас дуже приємне враження. Обидва стрункі, блондини, чисто українськими рисами лиця. Шик у них чисто, як у старшин високої ранги. К-р Громенко їх познайомив з нами і попросив почуватися як у себе в хаті. К-р Прут засміявся і дотепно відповів:

— Коби така хата у нас була.

Сотенний мене покликав і наказує зібрати нашу сотню і дати людей на охорону наших гостей, щоб вояки інших куренів по довгому марші могли відпочити.

Я роблю збір сотні і відходжу на місце, де розтаборилися ті два курені. Приходимо на місце постою. Нас затримує їхня варта. Я подаю кличку і прошу, щоб мене зконтактували зі службовим старшиною. За хвилю приходить службовий старшина, прізвища не пригадую. Ми знайомимося, і я йому передаю свою сотню на забезпечення, а їхні вояки хай відпочивають. Йому на допомогу призначений чотовий Іменний.

Тим часом Громенко гостив штаби двох куренів, а опісля спитав їх, чи вони хочуть відпочити. Вони погодились, але хотіли відпочити краще в лісі, як в хаті. Згодом всі перейшли до лісу на відпочинок. Сотенний Громенко покликав станичного теренової сітки і наказав, щоб він приготував харчі і м'ясо для тих двох куренів. Станичний почухав голову, бо то їх було до півтори тисячі вояків, і треба було забити кілька штук худоби.

— Наказ є наказ, — сказав станичний і відійшов.

Під вечір все було готове. Наші кухарі, а також і господині села Ясеньова, готували обід. Золоте проміння сонця сховалось за горами. Почало темніти, в таборі наших гостей заворушилось. Наші кухарі запросили їх до обіду. Поміж вояками і гостями зав'язались дружні розмови. Командири куренів пішли на обід до села, де їх наші господині і молоді дівчата обслуговували. Для них було це святом. К-р Різун каже:

— Вн тут живете, як в раю. Наші вояки не навчені гостювати по селах, та милуватися обслугою таких гарних українських красунь. Ми завжди воюємо, у нас відпочинку дуже мало.

По обіді просиділи ми з ними в довгих розмовах. Вони оповідали про свої подвиги, в яких обставинах знаходяться, які не до порівняння з нашими. Їм виглядало, наче ми маємо прогулянку з пригодами. К-р Прут сказав, що вони щодня мають менші чи більші сутички з більшовицькими спецвідділами і весь час мусять рейдувати. У них немає таких комплексів лісів, як у нас, що нам сприяють.

По приємних розмовах подались ми всі на відпочинок. По недовгім відпочинку обидва штаби і наш сотенний склад приступили до обговорення плану акції на Бірчу. Акція має початися цієї ночі. Обчислено, як довго забере марш до Бірчі. Ця акція почнеться опівночі.

Ще за дня рушаємо в сторону Бірчі. Наша сотня на переднім забезпеченні. Стрілецький рядок розтягнувся на кілька кілометрів. Мав я змогу перейти попри їхніх вояків. Кожен з них вбраний в радянські уніформи, випосажені в совєтську зброю, на їхніх обличчях можна було завважити хоробрість і завзятість.

Підходимо ближче до Бірчі. Бачимо, як мерехтять світла, але дуже рідко. Курінь к-ра Прута буде атакувати з півночі, курінь к-ра Різуна з півдня. Тому що з півдня є сильніші укріплення, то к-р Прут починає атаку першим. Ворог сконцентрував свою увагу на північ, а тим часом курінь Різуна вдарить їх, неприготованих, з півдня. Наша сотня зайняла місцевість біля Перемишля. В разі, якби їхала допомога з Перемишля, ми б їх привітали. Всі ми були на місцях на час. Година 12-та. З півночі заграли наші кулемети, відтак по хвилі заграли і ворожі кулемети, чути вже і вибухи гранат. Виглядало, що наші вже зайняли перші будинки. За хвилю в небі з'явилися клуби диму. Тим часом курінь к-ра Прута підсунувся під самі ворожі бункери. Нараз чуємо знову великі вибухи гранат. Поляки почали стріляти з вікон будинків, але їх скоро ліквідували серії наших кулеметів. Могутнє "Гурра! Слава!!" донеслось до нас на заставі.

Кожний з нас стискає руки, з питанням: чи здобудемо Бірчу. Ми віримо в хоробрість наших побратимів, в перемогу. Ураганні серії кулеметів і розриви гранат не перестають. Бій триває вже дві години, вогонь зайняв майже ціле місто.

Допомога ворогові не назрівала, бо наші попереривали телефонну комунікацію. Нараз чуємо, що кулеметні серії вщухають, мабуть, наші відступають. Коли кулемети зовсім затихли, командир дав наказ відступати. 3 к-ром Прутом був к-р Іменний з чотою, щоб при відступі гості зналІи, куди відступати, а збірний пункт мав бути в селі Семушові. Ми стягаємо свої застави і бігом долучаємо до куреня к-ра Різуна.

К-р Прут збирає до купи вояків, що виходять з різних сторін. Бачимо, що кожен з них, засапаний, змучений, але бадьорий, долучує до куреня. Тут не було місця, щоб запитатися курінного, чи акція вдалася. Сотенні пєревіряють свої сотні. Машеруємо в сторону Семушової, дорога до п'яти кілометрів. В марші можна було завважити по їхніх вояках — вони вертали мов з прогулянки. За якихось дві години маршу доходимо до Семушової, там вже був курінь Прута, бо їхня дорога була ближчою.