Розділ «ЮРКО»

I сказала Наталка зажурено:

– От я вже й забула. Нiяк не запам’ятаю емiсiю й девальвацiю. Оце з пiвгодини думаю – де те, де iнше! Думаю, думаю i нiяк не пригадаю.

Тодi Юрко раптово пiдвiвся, а Наталка подивилась на нього здивовано. Юрко сказав:

– Пора додому.

…Вона ледве навздогнала його.

Юрко писав до товариша (завтра): «…досi почуваю гармати, досi бачу барикади. Клянуся, що комунiст. Я не винесу цiєї тишi. Припустiм, я не пiшов на завод. Ну? Я завiдував би райрибою. Ти розумiєш – райрибою! А може, райсiллю? Ха! Чого мене не пускають за кордон? Я ладен робити замах на самого Пуанкаре. Я родився для вибухiв… А на заводi я теж не можу – тут треба марудної працi, а я не можу. Я досi почуваю гармати, а завiдувати райрибою я теж не можу. Я…»

Вiн (Юрко) писав довго, надхненно

Ще була вночi тривога i гули гудки – на заводi пожежа.

Остап прийшов пiзно – тiльки-но лiг. Пiдвiвся, розбудив Юрка:

– Пожар!

– Де?

– На заводi.

Юрко сказав:

– Я захворiв, я не пiду.

Остап одягався, скаржився:

– Поставлять його за iнженера, а воно нi бе-бе. От i пожар.

Юрко не стерпiв:

– А ви, мабуть, i сьогоднi випили? I вiдповiв Остап байдуже:

– Це наше дiло, заводське.

I вийшов.